Пригоди Романа та його друзів на Дріоді

Тигри лежали рядочком під пальмами та зрідка позіхали, широко розкриваючи великі зубасті пащі, а потім довго ворушили вусами, принюхуючись до повітря та крутячи головами. Вони, мабуть, теж швидше хотіли потрапити якщо не до рідного лісу, то хоч на більший простір, де могли б побігати та погратись один з одним, бо по всьому було видно, що вони ще дуже молоді і їх тяготить ця вузенька смужка піску, на яку їх загнала лиха недоля.

Пірат лежав поряд з Террі, поклавши мордочку на передні лапи та сумно дивився то на тигрів, то на Романа, який все бігав до палиці, кроками міряючи відстань від неї до шурхотливих невгамовних хвиль.

З таким настроєм вони всі і повкладались спати, в черговий раз проводячи ніч на маленькому острівці попід височенних пальм серед неозорого плину води та у товаристві грізних хижаків, на яких на планеті Земля вони б боялися і глянути.

Легенький вітерець заколисуюче погойдував фургон, наспівуючи дітям про далекі загадкові світи, захопливі мандри та далеку, але таку рідну і любу домівку, до якої, здавалося б, у снах, рукою подати.

Роману снилось, що він пливе в індійській пірозі. Навколо були задушливі та страхітливі, непролазні джунглі. Комарі, завдовжки у його палець, бриніли над його нічим не прикритою і вже гарячою від палючих променів головою, а берегом біжить ціле плем’я, переслідуючи його. Навколо піроги стирчить здоровенне каміння, об яке вона весь час вдаряється, але стрімка течія все несе і несе його, а людожери пускають стрілу за стрілою, намагаючись влучити у нього, але ті стріли, чомусь, весь час збивають тільки велетенських комарів, що градом падають у воду та пірогу і вже сягають йому до колін. Він розуміє, що ще трохи — і пірога під вагою комарів піде на дно і потягне його разом з собою, якщо він не пристане до берега чи не викине з хлипкого суденця страшний вантаж. Але пригнутись та викинути з піроги комарів немає часу, бо треба якнайдужче тікати від войовничого, розмальованого племені.

Стара скво, з сивою розпатланою головою, щось голосно до нього кричала, широко розкриваючи рота та розмахуючи над головою зморщеними сухими кулаками. Та її слова зливались зі свистом стріл, яких все більше та більше літало над його бідною головою.

Раптом попереду почувся глухий гуркіт, що наростав з кожною секундою, каміння довкола піроги ставало все більшим і воно було ще гострішим та страхітливішим.

Та ось гуркіт, що був попереду його важкого шляху, заглушив усе довкола і Рома зрозумів, що допливає до водоспаду і разом з пірогою та купою комарів у ній впаде сторч головою у бездонну прірву…

Серце гулко калатало, мало не вискакуючи з грудей, в скронях стукотіло, а долоні були геть мокрі від холодного липкого поту, коли хлопець різко прокинувся, хапаючи руками та ротом повітря. Широко розплющеними очима він обвів усе довкола, помалу відходячи від щойно пережитого жаху, що йому наснився.

Поруч, на сусідньому маті, спокійно спала його мила та добра сестричка. Їй, певне, снилось щось хороше, бо дівчинка посміхалась та щось бурмотіла.