Пригоди Романа та його друзів на Дріоді
- Автор: Коляда Валентина Ивановна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Медобори-2006
- ISBN: 978-617-681-059-9
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Пригоди Романа та його друзів на Дріоді». Краткое содержание книги:
— І якби людина ще постійно не довбала живе тіло Землі, не рвала його на шматки, і все це заради чого? Бідна Земля і так віддає нам усе, що має, але нам усе мало. Видно, нема у світі такого багатства і таких скарбів, щоб наситити людину і вона б сказала: «Все, мені вже досить!» І ще, я вважаю, що всілякі біди: підтоплення, смерчі, цунамі, землетруси — все це прямий наслідок варварського втручання людської діяльності у природу, у якої все давно ідеально відточено і їй зовсім не потрібна занадто активна діяльність людини, що йде лише на шкоду хоч тваринному, хоч рослинному світу, а також нам самим, як не прикро це визнавати. Скільки б не трудилась людина на благо людства, йому, чомусь, від цього тільки все гірше та гірше, але ніхто цього поки що зрозуміти не може, хоча це вже доведений факт. Взяти хоча б винахід комп’ютера.
— Але ж з винаходом високих технологій всі тільки виграли, — запально заперечив хлопець, якого добряче захопила така гаряча дискусія.
— Це поки що люди так думають, бо ще повністю не дослідили згубний вплив усіх цих новомодних «нано». І тільки тоді зрозуміють справжню ціну усім таким «благам цивілізації», коли почнуться невідворотні процеси, коли комп’ютер повністю здолає людину та перетворить її на свого раба і тоді ми всі будемо йому підкорятись. Але чому колись — вже сьогодні людина є його рабом, правда, не усі, та до цього йде. Та я, здається, вліз трохи кудись не туди і ми зовсім забули про ціль своїх пошуків. Але де ж він справді подівся, не провалився ж усередину Дріоди, — промовивши це, Тася смикнула за руку Рому, що, обтрусивши штани, закрокував далі, гукаючи:
— Пірате, вередливий собако! Відгукнись, бо я вже починаю сердитись.
Тася бігла слідом за ним, старанно вдивляючись в усе довкола. Різка зміна місцевості та ландшафту не надто їй сподобалась, але відважна дівчинка лише дужче зацікавилась та її серце почало битись швидше у передчутті нових пригод.
Розділ 16
Роман йшов, з кожною секундою прискорюючи крок, перестрибуючи через гострі уламки чи то граніту, чи базальту, а, можливо, й взагалі невідомого космічного матеріалу чи породи, і петляючи серед величезних валунів.
— Ромко, стиш трохи крок, — врешті закричала ззаду захекана Тася, — і повернись, я щось тобі розповім.
— Маєш якусь цікаву знахідку? — хлопець різко повернувся усім тілом та пішов їй назустріч, — зараз глянемо, що там таке. На цій планеті мене цікавить абсолютно все.
— Дивись, цей камінь якоїсь дивної форми, тобі не здається? — дівчинка підвела брата до валуна, на якого зовсім не звернув уваги охоплений думами хлопець, та накинула оком мрійлива Тася.
А камінь і справді був чудернацької, як для Дріоди, форми. Він нагадував оспіваний в середньовічних земних легендах та переказах меч, якими колись у сиву давнину бились благородні лицарі, захищаючи свого короля чи завойовуючи для нього нові землі. Або на лицарських турнірах, про які так багато читала Тася, завойовуючи серце холодної гордовитої красуні, яка сиділа, закривши обличчя вуаллю десь у глибині трибун і не подаючи вигляду, але з завмиранням серця стежила за битвою, тремтячими устами посилаючи закоханому лицарю своє благословення. Такі були, є і будуть нюанси тонкої жіночої гри по виборюванню місця біля найкращого, найсильнішого чи найбагатшого чоловіка, які завжди будувались на одній дуже простій істині: якщо ти за ним — він від тебе, якщо ти від нього — він, обов’язково, за тобою. Бо у чоловіків у крові закладено тікати від жінки та всіляко уникати шлюбу. Та він створює цілу систему способів, щоб її завоювати, коли вона або спеціально, або й не дуже, чи зовсім не кохаючи, тікає від нього. Це надзвичайно ображає чоловіче самолюбство і він оголошує полювання на здобич. І чим це полювання важче, чим далі та швидше від нього тікає здобич, тим дорожчий потім трофей. Чоловіку абсолютно не цікава жінка, що сама йде у руки, — бо чоловік по самій своїй природі — мисливець.
…На ручці валуна-меча була зображена стріла, що вказувала на захід, тобто ще далі, вглиб скель та валунів з поки що незрозумілої дітям породи.
— Дивина та й годі. Може, підемо та подивимось, на що може вказувати ця стріла? — запропонувала, здивовано хитаючи головою, Тася і, схопивши брата за руку, потягла його у напрямі загостреного, викарбуваного у камені вістря.
Хлопець мовчки дав себе вести.
Десь приблизно через сто метрів, діти побачили ще один валун, тепер у формі щита і внизу знову була стрілка, яка вказувала ще далі на захід.