Закоłот. Невимовні культи
- Автор: Кузнєцов Володимир
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-617-7585-20-5
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Закоłот. Невимовні культи». Краткое содержание книги:
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
З просяклих паром сутінків вийшли двоє в комбінезонах СФБ.
— Post tenebras lux, інспекторе, — козирнувши, бовкнув перший, хлопчина трохи старший за двадцять, ширококостий, з пласким обличчям, на якому виділялися, здається, лише широко посаджені дрібні очиська та кирпатий ніс. Безгубий проріз рота майже губився на рябій, у червоних цятках від погано налаштованого депілятора шкірі.
О’Шонессі окинула його крижаним поглядом.
— Се внутрішнє вітання, офіцере, — майже не розтуляючи губ промовила вона. Два ляпи на чотири слова — то трохи занадто. Якби сей йолоп ще втулив туди «сестро», вона б йому точно зацідила межі очі, боги їй у свідки.
ФБшник кілька разів кліпнув, але загалом страху не виявив. Що ж, уже непогано.
Unaussprechlichen Kulten
— Перепрошую…
— He треба. Що у вас?
Другий — друга — офіцер безпеки, жінка років сорока, худорлява й підтягнута, значно вища за напарника, зробила запрошувальний жест:
— Загиблий матрос. Підозра на вбивство.
Вона була майже восьми футів на зріст — занадто довготелеса як для землянки.
Бріджит нахмурила лоба, намагаючись рухом шкіри трохи послабити пульсуючий в кістках черепа біль. Але слова й справді були дивні. Підозра? Зазвичай показання камер та сенсорів передаються слідчим просто на місце, менш ніж за хвилину. Точний час злочину, а також усі, хто міг бути поряд, фіксувалися… ФБшні телепні просто стовбичили тут, чекаючи на неї й нехтуючи своїми прямими обов’язками? Брідж несамохіть ледь похитала головою. Навряд… Тут щось інше.
Вони пройшли довгим коридором уздовж рифлених переділок та знятих панелей, за якими тяглися довгі переплетіння численних комунікацій. Повітря вібрувало від електростатичних полів, відчутно потріскуючи в такт вмиканню-вимиканню магнітів на чоботах, вибиваючи дрібні іскорки від найменшого доторку до пласталі переділок. Врешті ФБшники вивели О’Шонессі до невеличкого відсіку — газорозподільного вузла, як пояснив інтерфейс.
На вході Брідж завмерла, відчуваючи, наче вздовж хребта, між шкірою та білизною, поповзло щось гаряче та липке.
Тіло у відсіку вигоріло так, що рештки спаялися в химерний гідровуглецевий компаунд, що лиш віддалено нагадував людський кістяк. Усі плавні лінії перетворилися на ламані. Навколо нього, наче чудернацьке гало, оповилося плетиво покручених кабелів та понівеченої арматури.
— Трапилося три години тому, — доповіла жінка. — Спалахнуло так, що навіть не одразу побачили, що тут була людина. Версія аварії перевіряється. Чекаємо на звіт від КБЖ.
Інспекторка, долаючи заніміння в кінцівках, перетнула поріг. Під підошвою щось тріснуло. Закривши обличчя ребрізером, вона опустила погляд на мерця, зчитуючи базові дані вбудованим у штучне око сенсор-аналізатором. Потрощений. Гомілкова кістка зі слідами протектора, розсипані в попереку хребці, вдавлені ребра. Всі ушкодження — посмертні. Ті, хто першими увійшли сюди, переймалися вочевидь не трупом.
Хлопець-ФБшник почухав підборіддя.
— Недбалість, як на мене. Ipse enim est abyssus ipsum.
О’Шонессі вдивляється в почорнілі, вкриті розколинами рештки труб та кабелів. Дивне місце. Незвичне. Обережно обійшовши тіло, вона спробувала нігтем сколупнути кіптяву з приладової коробки. Щербата луска відстала, повільно спланувавши на підлогу. На потемнілій поверхні — довгий ряд дрібних цифр: шість, шістсот двадцять шість, нуль сімдесят, п’ятнадцять, десять-тридцять чотири…