Закоłот. Невимовні культи
- Автор: Кузнєцов Володимир
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-617-7585-20-5
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Закоłот. Невимовні культи». Краткое содержание книги:
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
Останнє, що відчув Тенгрі перед зіткненням, була цікавість. Він гадав, чи лейтенант Секі Юкіо зараз в одному з «Карю», що разом із його машиною вийшли на прямий удар. Він не міг знати цього напевно, але думати про це йому було приємно.
Секі був поряд, але його доля знову повернулася несподіваною гранню. Реактор його винищувача не розірвався. «Карю» пробив верхню оболонку корабля, занурившись майже на десять метрів углиб. Пілота, точніше те, що від нього залишилося, вирізали з понівеченого винищувача. Його модифіковані мозок та хребет вилучили з нежиттєздатних решток, зберігши також певну частину імплантів. Лейтенант Юкіо вижив — однак про те ніхто з його рідних та близьких так і не дізнався.
А токкейтай Кобаясі, займаючись затвердженням відправки бако загиблих пілотів, натрапив на той, що належав Тенгрі Гаджито. Кобаясі не забув приниження і тому жадав помститися пілотові — навіть мертвому. Не надіслати бако рідним… Як на нього, то була непогана помста. Він дістав з шухлядки складеного вчетверо листа, розгорнув.
Дім, збудований з розбитого каменю, неодмінно розвалиться під тиском урагану. Імперія — це будівництво дому з битого каменю. Я відходжу, усвідомлюючи це.
Токкейтай не без утіхи зіжмакав листа та кинув до інсиниратора.
З-за плеча токкейтая, крізь тисячоліття темних віків, дивився Вольфрам фон Зіверс, ні живий, ні мертвий. Його постать — гротескна статуя з пошрамованої плоті, пластику й полімерного металу — мерехтіла у викривленому просторі позаду Кобаясі, що на мить застиг, відчувши ту химерну зміну в реальності. Він озирнувся, але погляд його пройшов крізь професора, не затримавшись. Цієї миті блакитне полум’я охопило чудернацьку фігуру. Вирячені очі закипіли і лопнули, пасма тонких танталових дротів затріпотіли в струменях пари. Прошита карбоновими волокнами шкіра витончилася й порепалася, розлетівшись вихором тонких напівпрозорих пластівців, оголивши металізовані приводи, що чорніли й корчилися в рентгенівських променях. Синтетична нанокераміка, яка єднала живе та штучне, лущилася від надмірного тиску й температури. Могутні сиґіли вигоряли, перетворюючись на безсилий попіл. Зграєю нажаханих птахів билося лементування — беззвучне, але оглушливе для підсвідомості, що відчувала його відлуння.
Кобаясі невидющими очима витріщався в порожнечу перед собою, намагаючись зрозуміти, що саме його так наполохало. Він дивився точно в ту точку простору, де понівечені залишки того, що було професором Вольфрамом фон Зіверсом, затягувалися в червоточини зім’ятого простору-часу.
До падіння Дзіпангу лишалося менше п’яти земних місяців.
175 GES/1092 ABM
- Unaussprechlichen Kulten -
Бріджит О’Шонессі дивилася, як на її очах заживо згорає людина. Заціпенівши, спостерігала за страшними корчами модифікованого тіла.
Холодне блакитне полум’я поглинало суху, жилаву фігуру. Вирячені очі закипіли й лопнули, пасма тонких танталових дротів тремтіли в струменях густої пари. Прошита карбоновими волокнами шкіра витончилася й порепалася, розлетівшись вихором тонких напівпрозорих пластівців, оголивши металізовані приводи, що чорніли й корчилися в рентгенівських променях. Синтетична нанокераміка, яка єднала живе та штучне, лущилася від надмірного тиску й температури. Могутні сиґіли вигоряли, перетворюючись на безсилий попіл. Беззвучне лементування билося зграєю нажаханих птахів, безсилих вирватися з гравітаційної пастки, до центру якої їх нездоланно тягнуло.
Замість плоті — циндра, замість крові — вогонь.
Бріджит підхопилася, смикнувшись у притороченому до полиці спальному мішку, наче в гамівній сорочці. Завмерла, дозволивши тілу повільно опуститися на губчастий пластик спальної поверхні. Випростала руку й обтерла піт, що неприємно холодив чоло.
Поборсавшись, вона врешті вивільнилася з мішка та спустила голі ноги просто в магнітні чоботи. Автоматика, впізнавши форму стоп, підігнала фіксатори. О’Шонессі підвелася, підійшла до рундука, вмонтованого в стіну біля відкидного столика. Особистий простір дозволяв зробити лише крок, ба навіть півкроку, але в умовах «Сінано» це був майже маєток. Серед більш ніж десяти тисяч екіпажу особисту каюту мали заледве десять відсотків його членів.
Не вмикаючи світла, вона пошаруділа в рундуку і витягла звідти пласку еластичну флягу, вже напівпорожню. Приклалася до питного клапана, зробила чималий ковток, поміркувала трохи — і ковтнула ще. Горлянку обпалило, але за мить від шлунка розповзлися тілом тендітні теплі мацаки. В голові прояснішало.