Великі міфи імперії

Совєтська влада безпомилково відчула в цих найменуваннях негативний відтінок і всіляко намагалася вивести їх з мовного обігу. Вживання їх прирівнювалося до проявів буржуазного націоналізму, що вело до трагічних наслідків для користувачів цією народною термінологією. «Властиво назва «москаль», — пише дослідник Є.Наконечний, — ніколи (за дуже рідкісними винятками) не вживається нейтрально, як це функціонально личить термінові, тобто без емоційного нашарування. У терміні «москаль» завжди відчувалась ворожість, огида, зневага, зверхність, ненависть до означуваного. І дивного тут нема нічого, бо в цьому вже винне не саме слово, а ті історичні відносини, які склалися між українцями і москалями. Подібне емоційне забарвлення має також і такий термін, як «турок». І хоч уже більше двох столітть українці з турками не воюють, навіть не стикаються, але відгомін з козацької доби лишився донині. Називати когось турком — означає вилаяти, образити, осміяти, принизити». [75] Мабуть, варто до цієї цитати внести певні доповнення. На заході України термін москаль не мав сильно вираженого негативного відтінку. Може, тому, що тут москалі не мали можливості себе проявити. А поляк Адам Міцкевич на згадку про перебування в Росії написав вірш, присвячений петербурзьким друзям — «До друзів москалів». Зовсім інша справа з назвою «кацап». Академік Д.Яворницький вважав, що слово «касаб» (так писалося ще в другій половині XVIII століття) походить з татарської мови і означає «м'ясник», «живодер». Воно було розповсюджене по цілій Україні і в ньому зосереджений весь негатив, котрий нагромадився в українця до чужого за духом йому народу. «Намагаючись нейтралізувати їдке значення назви «кацап», часто вдаються до її навмисне неправильного тлумачення. Користуючись, в даному випадку, способом т. зв. народної етимології твердять, що нібито назва «кацап» (как цап) є якоюсь аналогією до прізвиська українців «хохол», що, як відомо, виникло у зв'язку з манерою козаків носити оселедця, якого, до речі носили українські воїни не тільки в козацьку добу, але й епоху князювання Володимира та Святослава». [76]