Первісна. Дорога на Тір Мінеган

Шимас аб Нейван ішов з правого краю, попід самими стінами будинків, і нітрохи не боявся, що з якогось вікна виллють помиї, зіпсувавши і його вбрання, і цінну книгу, яку він тримав у руках. Це могло б статися в будь-якому іншому місті, та тільки не в Кованхарі, де навіть у найбідніших кварталах усі житлові будинки мали водогін і каналізацію. Кованхар цілком справедливо зажив собі слави найзаможнішого і найчистішого міста в усьому світі (ну, за винятком, хіба що, відьомського Абервена на Тір Мінегані). Це чаклунське місто, серцем і мозком якого був Університет, формально належало до складу Івронаху, проте ніякої реальної влади над ним івронахські королі не мали і вже віддавна змирилися з цим. Час від часу в Університетському Маґістраті порушувалося питання про проголошення Кованхара вільним і нікому не підлеглим містом, однак цю пропозицію щоразу відхиляли. Чаклуни нітрохи не боялися королівського гніву, проте усвідомлювали всі небажані наслідки такого вчинку. Крайній захід країни, який через його форму на карті називали Ейс Ґеданом, Риб’ячим Хвостом, економічно був пов’язаний з Кованхаром; добробут усіх місцевих мешканців, від простих селян до лордів, цілком залежав від торгівлі з чаклунами, тож у цьому разі вони не забаряться відокремитись від решти Івронаху й попроситися під владу Кованхара. Цього король точно не стерпить і надішле до Ейс Ґедана свою армію. А більшість чаклунів не хотіли воювати — попри те, що неминучим результатом цієї війни стало б утворення підлеглої їм держави.

Шимас також не хотів воювати, а проте, якби був маґістром, неодмінно голосував би за самостійність Кованхара. Згідно з даними останнього перепису, проведеного з ініціативи Маґістрату, на всьому Абраді та довколишніх островах, за винятком Лахліну, мешкало понад півтораста тисяч чаклунів, і було геть несправедливо, що вони досі не мають власної країни, тоді як кількасот відьом уже тринадцять століть порядкують на свій розсуд Тір Мінеганом. І найприкріше те, що серед їхніх підданих чимало чаклунок, які визнавали за краще прислужувати відьмам, а не співпрацювати на рівних зі своїми колеґами по чаклунському цеху.