Первісна. Дорога на Тір Мінеган

— Вона мене ні до кого не надсилала, — сказав Бренан. А трохи повагавшись, додав: — І взагалі, я ще жодного разу не зустрічався з нею.

Усупереч його очікуванням, Ліам не став питати, чому так склалося. Лише співчутливо сказав:

— Ох, ці відьми!…

Вони дійшли до ставка і влаштувались на лавці біля самої води. Ліам прибрав з кошика скатертину і насамперед видобув два порожні кухлі та жбан холодного пива. Бренан охоче пригостився пивом, а від решти частування відмовився, пояснивши, що досі ситий сніданком у майстра Кирана та морозивом, яке їв разом із Ґвен. Отож він потроху попивав приємний прохолодний напій і обдумував почуте від Ліама. З його слів випливало, що Ґвен неодружена; а коли так, що ж тоді сталося з чоловіком, який зробив її відьмачкою? Помер, загинув, вона розлюбила його? Чи, може, обдурив її й кинув? Якщо останнє, то він не лише негідник, а й телепень…

Тим часом Ліам з неабияким апетитом допався до смаженої курки, блискавично ум’яв добру її половину, а вгамувавши голод, став їсти повільніше і знову заговорив:

— Не пощастило тобі з Шайною, хоч ви й близнюки. Зате в мене з Ґвен усе склалось інакше. Можливо, через те, що наша родина мешкає в Івидоні, ще й на самісінькому узбережжі — а це менше трьохсот миль до Абервена. Відколи Ґвен минуло тринадцять, ми всі частенько відвідували її, а я робив це найчастіше. Їдуть на Мінеган мама з татом — і я з ними; хтось із старших братів чи сестер — я також складаю їм компанію. Ми з Ґвен дуже швидко потоваришували, і з усієї рідні вона найбільше прихилилася саме до мене. Може, через невелику різницю у віці, а може тому, — він лукаво всміхнуся, — що я такий чудовий хлопець. Словом, ми стали справжніми братом та сестрою, не лише за кров’ю, а й за почуттями одне до одного. Коли ж Ґвен перетворилася на відьмачку, — тут Ліамова усмішка вмить зів’яла, — і вирішила поїхати в Кил Морґанах, то запросила мене з собою. Я погодився без роздумів і не шкодую про це.

— А решта ваших рідних досі мешкає в Івидоні?

— Так, у нас там велике сімейне підприємство. Ми й раніше були небідні, мали гарний будинок у Карфирдіні, два маєтки на півдні Івидону, а після народження Ґвен отримали у власність п’ять торгівельних кораблів, які приносять чи не вдесятеро більше прибутку, ніж наші земельні володіння. Правда, торік улітку сюди приїздила мама з двома старшими сестрами, але Ґвен швидко спровадила їх. Фактично, прогнала в шию.

— Чому? — здивувався Бренан.

— Ну, вони самі напросилися. Як правило, більшості людей однаково, відьма чи відьмачка, для них це невелика різниця. А от мама з сестрами впали в іншу крайність і забрали собі в голову, що тепер Ґвен стала звичайною дівчиною. Намагалися попихати нею, порядкували в Кил Морґанасі, ніби він належить їм, а на довершення почали домовлятися з ридихенським ґрафом Ідвалом аб Ґоронві про шлюб його старшого сина Ройрі з Ґвен. Коли сестричка довідалася про ці перемовини, терпець їй остаточно урвався, і тоді вона показала, хто тут справжній господар, показала, що й досі залишається відьмою. Це треба було бачити!