Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
Вийшовши в коридор, Ґвен звернула в інший бік, ніж той, звідки вони прийшли.
— Перехопимо його в їдальні, — сказала вона Бренанові. — Зазвичай Ліам повертається з полювання голодним і передусім біжить снідати.
— Повертається з полювання? — перепитав Бренан. — А хіба не зарано?
— Для такого полювання радше запізно, — відповіла Ґвен, чиє обличчя виражало суміш іронії, осуду й поблажливості. — Я намагаюсь його перевиховати, та все марно. Ліам легковажний, безвідповідальний… але дуже милий. Він обов’язково тобі сподобається.
Бренан у цьому сумнівався.
Коли вони спустися до порожньої їдальні, широкі двостулкові двері неподалік від сходів рвучко розчахнулися, пропустивши до кімнати високого, міцної статури юнака в розхристаному коричневому камзолі й такого ж кольору штанях, недбало заправлених у черевики. Побачивши Ґвен із Бренаном, він квапливо поправив одяг і пригладив своє скуйовджене русяве волосся. Його жваві сірі очі поглянули на Ґвен трохи винувато і водночас пустотливо, а на Бренана — з цікавістю.
— Вітаю, Ліаме, — промовила Ґвен, намагаючись говорити стримано й холодно, але в її голосі виразно вчувалися лагідні нотки. — Нарешті ти нагулявся.
Ліам підійшов до неї, обійняв за плечі й поцілував її в лоба.
— Доброго ранку, сестричко. Бачу, ти теж часу не гаяла. — Він знову кинув допитливий погляд на Бренана, і в нього з’явився такий вираз, ніби він щосили намагався пригадати, де вони бачилися раніше. — Е-е… Перепрошую, ми вже знайомі?
— Ще ні, — відповіла Ґвен. — Але це легко виправити. — І спершу звернулася до гостя: — Бренане, це мій менший брат, Ліам аб Конлайд О’Дойл.
— Дуже приємно, — відповів Бренан, несподівано для себе відчувши величезну полегкість від того, що Ліам виявився не її чоловіком, а братом.
— Насправді я старший, — зауважив той, міцно потиснувши Бренанові руку. — Мені на рік більше, ніж Ґвен. Та вона завжди називає мене меншим, бо я наймолодший з її братів.
— І найнесерйозніший, — додала Ґвен. — Ліаме, дозволь представити тобі лорда Бренана аб Ґрифида О’Мейніра.
— Я зовсім не лорд, — запротестував Бренан. — І не О’Мейнір. Я з простого роду.
— Ти відьмак, отже, маєш титул високого пана Тір Мінегану, — пояснила вона. — Він твій за правом народження. А Мейнір звали першу шінанську жінку, що опанувала Іскру, відбиток якої ти в собі носиш — і тому належиш до шляхетного відьомського роду О’Мейнір. Така традиція.
— Ого! — вигукнув Ліам, вирячивши з подиву очі. — Відьмак? Сестричко, ти не жартуєш?
— Ніяких жартів, — запевнила його Ґвен. — Бренан справді відьмак.
— Хіба це можливо? Я досі нічого не чув про… — Тут він осікся і приголомшено втупився в Бренана. — Провалитись мені в Тиндаяр! А я, дурень, усе думав-гадав, де ж ми зустрічалися. І як це відразу не збагнув, що ти до дідька схожий на Шайну! Такий схожий, аж страх бере. Її брат, еге ж?
— Близнюк, — кивнув Бренан.
— Отакої! — похитав головою Ліам. — А Шайна ні разу не обмовилася, що має близнюка-відьмака. І ти, сестричко, нічого не казала. І решта відьом про це нічичирк. Ви всі такі потайливі!
— Які вже є, — недбало знизала плечима Ґвен і перевела погляд на Бренана. — Зараз мені треба написати кілька листів, а ти, якщо хочеш, відпочинь з дороги. Тобі вже мали приготувати покої й перенести туди твої речі.
— Дякую, — відповів Бренан, — але я не втомився. Майстер Киран був такий люб’язний, що надав мені цілу кімнату, і вночі я добре виспався.
— То ти ночував у нашого лісника? — втрутився Ліам. — Сподіваюсь, мала Рінаґ тебе гарно розважила?
Бренан миттю почервонів.
— Аж ніяк, — збентежено промимрив він. — Нічого такого не було…
— Тоді ти багато втратив. — Ліам мало не облизнувся. — Рінаґ така солоденька, а в ліжку справжнє бісеня.
Ґвен суворо зиркнула на брата.
— Припини, нестерпний! Не міряй усіх на свій копил… Ну, гаразд, Ліаме, подбай про нашого гостя, покажи йому садибу, поспілкуйтеся досхочу — ви ж, хлопці, любите чесати язики. Тільки не надумай тягти його на денне полювання.
— Не надумаю, — пообіцяв він. — Я й нічним ситий.
Кинувши на Бренана швидкий погляд і легенько всміхнувшись, Ґвен побігла вгору по сходах, а Ліам, попросивши його трохи зачекати, рушив через їдальню до менших дверей, що вели на кухню. За якусь хвилину повернувся звідти з величеньким плетеним кошиком, укритим білою скатертиною.
— Ґвен добре вимуштрувала слуг, — сказав він Бренанові. — Не встиг я повернутись, як вони вже наготували мені харч. Я волію снідати на свіжому повітрі. Ходімо.