Білий Бім Чорне вухо
- Автор: Троепольский Гавриил Николаевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Віра Білова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Білий Бім Чорне вухо». Краткое содержание книги:
У 1975 році повість була удостоєна Державної премії СРСР.
Вдома він написав заяву, а потім одніс її у ветеринарний пункт. Там прочитали:
«… Біг собака (безпородний сетер з чорним вухом), з розгону вкусив, вирвав з відповідного місця мого організму шматок м'яса й побіг далі… Біг він як скажений, опустивши і хвіст, і голову до землі, очі були налиті кров’ю… Або його піймати і знищити, на що дати розпорядження бригаді ловців бродячих собак, або я буду скаржитися вище на ваш бюрократизм і бездушність у діяльності…» і т. д.
Ветлікар захвилювався:
— Куди вкусив? Коли? Де? За яких обставин?
Сірий брехав, як справжній вигадник, тільки без анінайменшої уяви. Для лікаря ж усе було зрозуміло з особистого документа укушеного, а саме: укушено бродячим собакою на вулиці! Він зняв телефонну трубку і викликав чергового пастерівського пункту.
Незабаром, за якихось кілька хвилин, приїхала на автомобілі жінка-лікар, спустила штани Сірого, подивилася, спитала:
— Скільки днів минуло?
— Днів десять, — відповів невільний пацієнт.
— Через чотири дні сказитесь, — категорично ствердила лікар. Та оскільки пацієнт нітрохи не схвилювався від такого вироку, у неї, мабуть, виникли якісь сумніви, чи що, і вона спитала. — А скільки місяців ви не купались?
— З третьої суботи перед укусом. Боявся запорошити, щоб антонового вогню не схопити… Місце ж бо серйозне…
Втрутився ветлікар:
— Місце у вас дійсно серйозне. Мовби телевізор. (Він був жартівником, цей симпатичний ветлікар).
— Що ж ви наробили! — вигукнула жінка-лікар, ще раз придивившись до рани. — На пункт, на пункт, на пункт! Негайно уколи проти сказу… в живіт… протягом шести місяців.
— Та ви що, осатаніли! — заревів Сірий дядько.
— Нічого не осатаніли, — спокійно одрубав йому ветлікар. — Не підкоритесь — будемо силоміць діяти, через міліцію, вдома вас візьмуть, якщо ви така темна людина.
— Я? Темна людина?! — закричав Сірий. — Та ви знаєте, де я свого часу працював?!
— Мені це байдуже, — відповіла лікар. — На пункт! — додала вона ще суворіше, ніж досі.
Тепер наклепник регулярно мав ходити на уколи в певні дні й години. Мало приємного, вскочив у халепу: пес — за зад, а лікарі — в живіт.
А далі було так.
Як уже вони зійшлися з тією Тіткою — невідомо, але якось зійшлися. Може, вони були знайомі давно (мабуть, так воно й було), але того дня вони зустрілися на вулиці. Такі вгадують одне одного, як кулик кулика, дурень дурня, а наклепник наклепника. Отож зійшлися і розговорилися. З'ясувалось, що він кривобочиться від укусу собаки з чорним вухом.
— Та я ж його знаю! Їй-богу, знаю! — схропнула Тітка. — І мене кусав.
Сірий же знав, що вона бреше, одначе сказав так:
— Я особисто написав заяву, щоб його спіймали й знищили. Так підказує мені совість.
— І правильно підказує! — з піднесенням підтримала Тітка.
— А ви також напишіть… якщо, звичайно, ви чесна людина.
— Я? Я не відступлю!
І вона того ж дня понесла заяву туди ж, у ветеринарний пункт. У глибині душі Сірий думав (сам собі думав): «Якщо збрехала, то нехай-но й тебе лікарі — у животик!» Він не любив, коли йому говорили неправду, і пишався цим. Ну, Тітка також вскочила у халепу: горланила, лаялась, брехала, як то вже потрібно було їй, зокрема про те, що ранка була невеличка і вже загоїлась, тицяла пальцем у старий рубець на руці і ще кричала, що вона, як чесна радянська жінка, написала задля користі справи, а її за це карають у живіт.
Дивно, але чомусь її відпустили, записавши адресу, й сказали, мовляв, заїдемо завтра додому, щоб з'ясувати все.
Як там уже було, тільки Тітка зненавиділа Біма лютою ненавистю. Сірого — також, але трохи менше, хоч він і підвів її під монастир.
У зв'язку з такими двома заявами через два дні в обласній газеті з'явилося оголошення:
«Є підстава вважати: собака, безпородний сетер, вухо чорне, кусає перехожих. Усіх, хто знає його місцеперебування, а також тих, кого він укусив, просимо сповістити на адресу… для його спіймання, щоб зробити аналіз і запобігти можливим наслідкам. Громадяни! Бережіть своє здоров'я і здоров'я інших — не мовчіть…» і т. д.
В найближчі дні негайно посипалися листи читачів. В одному з них повідомлялося:
«…(такого ось числа і місяця цього року)… біг собака в бік вокзалу (безпородний сетер, вухо чорне), він не розбирав нічого і чухрав напрямки; так здорові духом собаки не бігають — напрямки чи навскоси через площу, а обминають перешкоди чи об'єкти, що трапляються на шляху. Хвіст був опущений вниз, і морда була справді опущена вниз. Вищезгаданий собака (безпородний сетер, чорне вухо), цілком небезпечний, може вкусити всякого громадянина Радянського Союзу і навіть іноземного туриста, які є, а через те треба його зловити й ліквідувати без будь-яких досліджень, про які згадано в оголошенні вашої шанованої нами газети».