Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності

Час від часу католицька церква підтверджувала свою незгоду з протизаплідними засобами. У 1930 році папа Пій ХІ заявив: той, хто намагається зайнятися сексом у шлюбі та свідомо запобігти зачаттю, винний у «тяжкому гріху» й порушує Закон Божий і католицький «закон природи» — набір догматичних правил поведінки, який не має нічого спільного з ідеями Ньютона чи природознавством157. У 1951 році папа Пій ХІІ здійснив радикальний крок, дозволивши подружжям регулювати кількість народжень, обмеживши виявлення сексуальної активності лише безпечними періодами, «періодами природної стерильності»158. Саме тоді католицькі сімейні пари дістали дозвіл мати вагінальний секс просто заради сексу. Утім, це не привело до будь-якої подальшої лібералізації, до того ж багато подружніх пар скаржилося, що це пом’якшення зіпсувало їхнє сексуальне життя та створило бар’єр між коханням і сексом159.

Уведення масового виробництва дешевих протизаплідних засобів, зокрема пігулок, призвело до значно помітнішого відділення сексу від продовження роду. Той факт, що людям тепер простіше мати гетеросексуальні стосунки, не хвилюючись про вагітність, підвищує рівень активного опору релігійним законам, які намагаються обмежити секс загалом. Релігійна влада стикнулася з проблемою: як уникнути зіткнення зі своїми послідовниками.

Під час Другого Ватиканського собору на початку 1960-х років з’явились ознаки того, що католицька церква була готова дозволити контрацепцію. Папа Іоанн ХХІІІ, наприклад, висловив стурбованість із приводу демографічного вибуху і незадовго до своєї смерті від раку в 1963 року призначив комісію з шести осіб для обговорення дозволу на контрацепцію160. Це свідчило про те, що Іоанн ставив за мету офіційно змінити католицьку позицію. Водночас голландський єпископ Вілем Беккерс із Гертоґенбоса заявив, що контрацепція є власним вибором подружжя161. Католицькі черниці з Конго-Леопольдвіля, де вирувала громадянська війна, отримали дозвіл на використання протизаплідних засобів, якщо вони наражалися на небезпеку бути зґвалтованими162. Коли наступник Іоанна папа Павло VI у 1968 році виступив проти всіх форм контрацепції та стерилізації, написавши енцикліку Humanae vitae, це призвело до масових протестів серед багатьох вірян. Численні католицькі богослови висловили свою незгоду163, та газети по всьому світу були завалені тисячами листів протесту від католиків164. У перші роки після появи Humane vitae грошові пожертвування та участь у богослужіннях різко скоротилися. Тільки в 1969 році відвідуваність церкви впала на третину165. Моральний авторитет значної частини церковного керівництва знизився, коли воно відверто пішло проти власних послідовників. Спад не тривав у тому ж темпі, але відносини між паствою та пастирями вже ніколи не відновляться. У 1999 році, наприклад, 10 відсотків католиків США вважали, що церква мала виняткове право судити про те, що було моральним щодо контролю народжуваності, а що ні166.

З роками ставлення Ватикану не змінилось. У 1993 році папа Іоанн Павло ІІ визначив контрацепцію за будь-яких обставин «основним злом»167, а у жовтні 2008 року папа Бенедикт XVI залишив у силі заборону на контрацепцію168. Ставлення католицької церкви до сексу та репродукції є гарним прикладом того, як істотно можуть відрізнятися погляди релігійних лідерів і більшості їхніх послідовників. Поки Ватикан забороняє будь-яке використання контрацепції, думки нижчих за ієрархією чинів відрізняються. Поки католицьке керівництво вважає захищений секс «нелюдським актом»169, 73 відсотки католиків США в 1993 році визнають за можливе одночасно застосовувати контрацепцію та залишатися вірними католицизмові170. Статистичні дані використання контрацепції в різних, насамперед католицьких, країнах показують, як підтримують вірні офіційну позицію Ватикану. У середині 1990-х років використання контрацепції сексуально активними людьми розподілилося так: Бразилія — 76,7 відсотка, Болівія — 72,2, Перу — 64,2, Філіппіни — 48,3 та Гватемала — 31,4 відсотка171. Такі цифри слід розглядати у світлі інших чинників, як-от, наприклад, обізнаність щодо контрацепції та доступність протизаплідних засобів.