Я вирішила відпустити ситуацію, чекати дій від Іллі, самій нічого не робити і не нагадувати йому, якщо він забуде мене привітати. Адже він попереджав, що може забути.
І ось довгоочікуваний день настав. День мого народження. Напевно, вперше за все своє життя я прокинулася того ранку в сумному, приреченому настрої. Зібралася, пішла на роботу, приймала вітання, видавлювала з себе посмішки і чекала…
Коли начальниця побажала мені кохання зі словами «Хто не любив, той не жив», я розплакалася. Впевнена, всі думали, що я плачу через розлучення з чоловіком, але знали б вони…
Я намагалася контролювати свої емоції, проте коли мама запитала мене, чи привітав мене Ілля, зірвалася.
«Обіцяла не бути стервом, тому нагадую», — написала я Іллі, прикріпила до повідомлення пісню про день народження і закріпила все це смайликом, що посміхається.
Повідомлення було доставлено, отже, підключення до інтернету в Іллі було. Не міг же він залишити планшет вдома і поїхати до Італії без нього. Мене це засмутило.
«Сумую за тобою дуже в ці дні», — написалая і знову відправила.
«Напевно, зовсім забув мене», — додала я ще хвилин через п'ятнадцять і, нарешті, зайнялася роботою. Я вимкнула інтернет, аби не перебувати кожну хвилину в напрузі. Але всередині мене все переверталося. Після обіду я повинна була святкувати свій день народження з колегами, а після роботи — з батьками в ресторані. Але зараз мені було не до веселощів.
— Йдемо! — сказав Андрій в обід, бачачи мій стан. Ми пішли в кафе, він нагодував мене, напоїв, за все заплатив. Намагався мене веселити, жартував, відволікав усіма силами. Я посміхалася, але це все було удавано. Я мріяла якнайшвидше опинитися в тиші та запустити інтернет.
Але коли я це зробила і побачила, що Ілля так і не відповів, мене кинуло в жар, всередині щось обірвалося, я відчула цілковиту безвихідь, захотілося кричати, вити, битися головою об стіну.
«Все ясно, ти точно собі когось знайшов. Міг би і сказати. Ти ж обіцяв, що будеш зі мною щирим».
Ледве я написала це, як мене понесло далі, і я вже не змогла зупинитися.
«Якщо розлюбив мене, то так і скажи, не варто боятися і жаліти мене. Тільки не треба було мені гори щастя і любові обіцяти. Кінець, так кінець».
«Я так кохаю тебе, Ілля, а ти мене ні. Ну, добре, тоді я відпускаю тебе. І бажаю тобі щастя. Пишу ці слова і плачу. Мій милий Ілля, будь щасливий. Мені дуже шкода, що так все скінчилося».
«Я більше не буду тебе турбувати. Вибач, що лізла до тебе зі своєю любов'ю. Не хочеш відповідати — не треба. Але додай мене тоді до чорного списку, аби я зрозуміла, що не потрібна тобі».
