Электронная книга - «Безмірна залежність». Краткое содержание книги:
Поліна після розлучення з чоловіком зав’язує романтичні стосунки із Іллею, з яким познайомилась у соціальній мережі, і закохується у нього. Проте, Ілля, попри палкі слова про кохання, не квапиться із зустріччю.
— Що для тебе означає повага у відносинах? — запитала я.
— Цікаве питання. І складне. Я вважаю, що словами про повагу підміняють любов. Повага і стосунки — це різні речі, і вони не повинні творити тендем.
— Але чому?
— Тому що поважати я можу знайомого, колегу, тих людей, з якими моє спілкування не може виходити за певні рамки. Тебе ж я можу кохати і можу бути з тобою абсолютно чесним і відкритим, не дотримуючись будь-яких норм ввічливості або удаваної поваги. В коханні це недоречно.
Я зрозуміла хід його думок, у чомусь з ним погодилася, але багато в чому залишилася при своїй думці. Судячи зі стилю спілкування, Ілля, напевно, не до кінця розумів, що таке щира повага, без гри і удаваності.
— Час лягати спати, — прошепотіла я сумно.
— Мила, я буду шалено за тобою сумувати. Завтра перед від’їздом я напишу або зателефоную. Але в будь-якому випадку, не сумуй, я скоро повернуся.
«Але коли?» — промайнуло у мене в голові, проте я знала, що відповіді на це питання не отримаю, навіть якщо спитаю.
Тільки ми закінчили розмову, як Ілля почав надсилати мені повідомлення:
«Люблю тебе… Ти найкраща… Най-най! Вже за тобою шалено сумую… Кохаю, кохаю, кохаю…»
Ілля любив мене, інакше для чого йому потрібно було все це? Сенс? Я повинна була вірити йому, вірити в нас і насолоджуватися тим, що відбувається, не думаючи про майбутнє.
«Хочу кохати Іллю. Хочу, аби він кохав мене. Сподіваюся, що це реально, що одного разу він дасть те, що мені потрібно. Я знаю, що ми зустрінемося, інакше бути не може. Ми хочемо цього, отже, зустріч відбудеться!
30.06.2017, 12:20»
Наступного дня після обіду я була у керівника в кабінеті, коли від Іллі надійшло повідомлення:
«Мила, їду. Буду дуже сумувати!»
«До побачення, коханий, відпочивай, насолоджуйся! А я буду любити тебе і чекати», — відповіла я, адже мені справді залишалось тільки чекати. Знаючи себе, я, на жаль, розуміла, що ці дні перетворяться на тортури, адже я давно перестала жити своїм власним життям.
«Ілля сьогодні їде до Риму. З вівторка кожного дня він приділяв мені увагу, надсилав милі повідомлення, попередив, що їде, красиво попрощався. Три дні все буде добре, я буду мирно його чекати, а з вівторка почну нервувати. Треба просто відпустити ситуацію. Мені добре з тобою, Ілля, мені так добре з тобою. Я бажаю тобі вдалої поїздки, аби ти отримав масу вражень і задоволень, і щоб вечорами ти згадував мене і сумував. Кохаю тебе, мій милий Ілля.
30.06.2017, 16:05»
VIII — Липень
І ось почався найскладніший період — очікування, страх перед майбутнім, бажання передбачити, бажання заснути і прокинутися лише тоді, коли все буде добре. І в той же час мені було цікаво: як скоро Ілля про мене згадає, якщо я не буду йому писати, а буду смиренно чекати? Але як набратися цієї самої смиренності? Після розлучення з чоловіком я була слабкою, я прикипіла до уваги Іллі, його компліментів, тому що після розлучення дуже цього потребувала. І тепер без нього мені здавалося, що я в темряві, нікому не потрібна, і щастя навколо не видно.
Перші три дні без Іллі я провела займаючись собою: відвідала салон краси, купила собі новий одяг; готувалася до святкування дня народження. Здавалося б, можна і розслабитися, проте на душі було неспокійно. Я все одно сподівалася, що Ілля скучить за мною і напише, надішле якесь фото, але він мовчав.
Я поділилася нашою історією взаємин зі своєю подругою — дуже розумною і досвідченою дівчиною — але її слова мене зовсім не втішили. Вона сказала, що Ілля, безумовно, мені бреше, а насправді живе з Оленою, зі мною лише від нудьги коротає час. Масла у вогонь на четвертий день підлив і Андрій, сказавши, що якщо чоловік кохає, то він завжди знайде спосіб написати і зателефонувати своїй жінці.
— Не буває і дня, — сказав він, — аби я не подзвонив своїй дівчині. Поліно, навіщо він тобі потрібен? Йому майже 40 років, у нього не було дружини, ні дітей, він одягається як підліток, поводиться як клоун, тільки красиво говорить. Хотів би, вже давно б до тебе приїхав.
Я намагалася виправдовувати його, але, по суті, мені нічого було сказати. Так і є. Чому? Чому він не писав? Напевно, навіть не згадував. А, може, вже знайшов собі когось? Наприкінці червня, коли у нас все було добре, я написала йому листа, але не відправила. Тепер він втратив свою актуальність, все втрачало сенс.
