Безмірна залежність

Вихідні виявилися найскладнішим випробуванням, тому що я залишилася наодинці з собою. Не життя, а існування, нездатність що-небудь робити, тупий біль. Біль. Біль. Біль. Тяжкість у грудях вже тиждень мене не покидала. Я не могла жити в невіданні, я повинна була дізнатися, що сталося. Але яким чином? У його друга Дениса, якому я писала минулого разу, зникла функція «Написати повідомлення», до того ж, його дівчина могла розлютитися. Залишався інший друг Іллі — Михайло з Німеччини, але він був другом також і Олени.

Найстрашніше полягало ще у тому, що зростало почуття провини, а образ Іллі почав очищатися, прояснюватися. Почуття провини — жахливий стан, тому що тобі починає здаватися, що ти повинен і можеш все виправити, забуваючи, що якщо між закоханими насправді все добре, то виправляти нічого не потрібно.

Початок нового робочого тижня не приніс полегшення, біль не ослаб, а почуття провини ще більше посилилося. Мені не варто було писати йому погані речі, не розібравшись у тому, що сталося насправді. Можливо, Іллі немає на зв'язку, тому що він ще не повернувся з Риму? Писати йому більше я не наважувалася, адже всі мої повідомлення могла читати Олена, я не хотіла ризикувати. І я знову почала думати про Михайла, який жив з Оленою в одному гуртожитку і познайомив її з Іллею. Так, він був її другом, але він був чоловіком, у нього була дівчина, Ілля відгукувався про нього як про дуже розумного хлопця. Мені здалося, що він збереже наше листування в таємниці.