Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Щоправда, в проміжку вони й дещо віддячили Німеччині, допомагаючи їй нарощувати, попри заборони Версалю, свою військову міць, надаючи свої полігони німецьким “Панцерфербенде” та частинам “Люфтваффе”, але ж — і це не безкорисливо: їм якнайважливіше було підпалити Другу світову; що вони й блискуче виконали.
Але, й попри це, їхню (кайзерівську) недалекоглядну дурість наслідував увесь політичних західний світ. Бо там і досі не розуміють, що кожний долар, вкладений у Росію — імперську, — обернеться, рано чи пізно, тисячами доларів небезпеки для людства.
Сьогодні «нові ліві» — марґінали політичного поля України прголошують: «ліва ідея – ідея соціальної справедливості». Але, хіба ж усе дійсно так є? Слово «ліві», кажуть люди (як і слово «праві») з’явилося ще наприкінці ХІХ ст. у німецькому райхстазі, де сталося так, що соціал– демократи зайняли ліве крило, а ортодокси – праве. Отже, певною мірою, цей термін виникнув і випадково. Але й не зовсім випадково, бо ж… у певних мовах цей прикметник може позначати й щось не добре. Мадярська bal –то є лівий, а от уже baleset – то нещасний випадок. Еспанською izquierdo – то лівий, а от дієслово izquierdar то вже означає творити глупства: ну і т.і. А як так, то неважко вбачити в такому розподілі назов і руку самого Бога.
Полишимо на розсуд читачів оцінити, скільки саме соціальної справедливості могло бути в штучних голодоморах 1921, 1933 або 1947. Та скільки її ж соціальної справедливості чаїлося у масових репресіях 1919, 1930 або 1937. Але, вони ці “нові ліві”, — ще незмінно уявляють себе та підносять суспільству у ранзі “соціалістів”, наслідуючи в цьому знову ж своїх совєцьких попередників. Останні вже не мали й найменшого відношення до соціалізму. Це вичерпно показує те, що вони набудували за 74 роки своєї плідної діяльності. Втіливши спочатку оте “от каждого по способностям – каждому по труду”, а потім спокусившися й на головне — “от каждого по способностям – каждому по потребностям”.
Побудований ними державний капіталізм (за прямою вказівкою самого Лєніна), з колективним власником – партійною номенклатурою КПСС (що тягла таки “по способностям”), з нормою десь 90% і жовтими профспілками – навряд чи можна вважати за оте “по труду”; не кажучи вже про щось більше.
Отже, жодного там “соціалізму” ніколи й близько не було, як є очевидно, й отієї “соціальной справедлівості”, де там уже, за такої норми екплуатації, яка буржуазії й не снилася. Як це й засвідчила свого часу ще більшовицька “Правда”:
Приватизація державних підприємств, відновлення приватної власності на засоби виробництва у вигляді акціонерного капіталу, кооперативів і т.і. не означає ліквідацію соціалізму. У нашій країні його просто не було. Та й не могло бути. Справа не в політичному режимі, відсутності демократії, репресіях. Головне – була відсутньою економічна основа соціалізму – суспільна власність на засоби виробництва.