Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Аналітична історія України
Аналітична історія України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Аналітична історія України

Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:

У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року.
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
1 ... 344 345 346 347 348 349 350 351 352 ... 548
Перейти на страницу:

«Наближення нашої армії до Варшави неспірно довело, що десь поблизу від неї лежить центр усієї системи світового імперіалізму, що спочиває на Версальській угоді».

(Промова на IX Всеросійській партконференції).

Цікава та незвична думка, чи не так? Тільки от, де ж це саме – «поблизу від неї»? — в Отвоцку чи Яблонні? — а може дещо далі — в Плоцку? Доволі очевидно, що ми маємо справу з типовим параноїком, душевно хворим “вождєм” душевно хворого народу.

Лєнін не полишився одинокий у своєму натхненні. Царський ґенерал Брусілов поклав свого часу всі сили, щоб окупувати 1915 Галичину та понищити там усіх, хто мав українську національну свідомість. Таких було, кажуть, більше мільйона. Тепер він холопськи прислужував більшовикам та звернувся до революційних (інтернаціональних!) мас, закликаючи: “Встать как одін на борьбу с ізвєчним врагом народа русского — поляком!” Адже, пригадайте, порівняйте опис політзанять у царській армії, з “Поєдінка” А. Купріна: “Кто єсть враг унутрєній? — Жіди, полякі і студєнти!” Отримали своє й “жіди”, та про це — трохи далі.

Не дивно, що на цей заклик дєнікінські та врангєлівські вояки, ще не розстріляні, але вже перепроваджені до совєцьких тюрем (хто за військові злочини, а хто й за так), — хором застогнали від захоплення; та всі гуртом запросилися до Красной армії- армії революції. Російська ксенофобія ще раз примирила всіх. Навкруги завідомо неправого діла — можливості поновного поглинання незалежної Польщі безперспективною “єдіной і нєдєлімой” — об’єдналися всі марґінали російського суспільства, — білі та червоні.

Як із нехіттю писала відома російська інтелектуалка:

Адже, їй Богу — і це варто відзначити, — все воно (російське еміґрантство, О. Б.), аж по невинно безладного Бурцева, ліве й праве, почало кричати разом із більшовиками про патріотичний підйом у Совдєпії, у Красній армії, проти «мерзенної Польщі», яка відбирає у Росії Україну, об’являє про її “самостійність”.

Репетували без розрізнення партій. У паскудствах божевільно фатальних, як “невтручання у справи” більшовиків, які охороняють, мовляв, “єдіную–нєдєлімую” й інше, російське еміґрантство завжди однодухе.

(З. Гіппіус, Живі обличчя, Тбілісі, 1991, т., с. 331).

Отже, навіщо ж воно все було, оте — “прєвратім войну імпєріалістічєскую в войну гражданскую!”? — чи варто було проганяти царя батюшку вкупі з графом Фредеріксом? Певно, якось можна би й раніше про все домовитись.

Бо, як поглянути з перспективи історії, то не так уже вони й порізнювалися в головному, оті дві імперії. Більшовицька з КҐБ, Політбюро та фанфарами, чи її попередниця, з «царєм–батюшкой да звонамі колокольнимі» (ну, і з “охранкою”, зрозуміло). Хіба, що в гірший бік: ця була більш жорстокою, більш безпринципною; ще більш загарбницькою.

Але, такі були справи в Росїї “с ізвєчним врагом народа русского — поляком”. А — інша сторона? — як вона на це відповідала? Чи закликала віддати всі сили на боротьбу “с ізвєчним врагом польского народа — русскім”? — що було би значно ближче до істини.

Ні. Відповідала цілком добре та лояльно. Процитуємо кілька рядків з наказу головнокомандуючого Юзефа Пілсудського по армії:

“Воюючи за свободу власну й чужу, ми воюємо зараз не з російським народом, а з порядком, який, визнавши своїм законом терор, — знищив усі права і свободи, довів свою країну до голоду і розрухи”.

Сказане хороше та до справи. А головне — без жодної ксенофобії; європейця завжди можна відрізнити від дикуна, хіба нї?

Ніде не прочитати в совєцькій історіографії, що 7 травня 1920, невдовзі після початку війни, армії Польщі та України в останній раз звільнили Київ, бо С. Петлюра уклав союзну угоду з Ю. Пілсудським: бо витиснена більшовицькою навалою армія Петлюри воювала тепер на боці Польщі. Це було єдино–можливе історичне рішення.

Російський контрнаступ почався лише в червні, він пов’язаний з рейдом Пєрвой Конной С. Будьонного через Галичину і Південну Польщу. Цей рейд, досить глибокий (десь півтисячі кілометрів) був позначений низкою польських і жидівських погромів, отих самих — у яких росіяни, хоч ліві, а хоч праві, — завжди звинувачували українців, було навіть вироблено таке брехливе словосполучення, — “пєтлюровськіє погроми”; хоч доказів представити чомусь ніколи не могли. Зате цього разу всі ці «інтернаціональниє подвігі» були розлегло та належно задокументовані (див. Документи Ризьких мирних переговорів, Ріга, 1921). Вони описані очами свідка у “Спогадах” письменника Ісаака Бабеля, автора “Первой Конной”, знищеного Москвою. Вони були видані десь за часів «гласності», але — в Берліні.

1 ... 344 345 346 347 348 349 350 351 352 ... 548
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)