Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Аналітична історія України
Аналітична історія України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Аналітична історія України

Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:

У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року.
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
1 ... 339 340 341 342 343 344 345 346 347 ... 548
Перейти на страницу:

Мобілізувати всіх без винятку інженерів, електротехніків, усіх, хто закінчили фізико–математичний факультет і т.і. Обов’язок: за тиждень не менше 2 (4?) лекцій, навчити не менше (10–50?) людей електриці. Виконаєш — премія, не виконаєш – тюрма.

(В. И. Ленин, Полн. Собр. соч., т.52, с. 38)

Яку премію отримав Г. М. — не знаємо, але судячи з усього — виконав, бо в тюрмі, здається, не сидів. Але, що ж то за загальна потреба: мобілізувати всіх (!) щоб із них не менше (10–50?), — “обучіть елєктрічєству”? А, до речі, чи таке щось, як “обучіть елєктрічєству” — мінімально погоджене з логікою або законами мови? — далебі, безнадійно хвора людина.

А, як приймати оте “із пріказа от 27 октября 1917 года”:

Мною було наказано об’явити обов’язковий засів повністю усієї площі озимих полів бойовим державним завданням усіх орґанів влади…

Зате, кажуть, — це часто можна почути, Лєнін був неперевершеним полемістом, умів досконало відстояти власну точку зору, власні ідеї (“ідеї Лєніна — побєждают!”). Але на це можемо зауважити, що він був майстром лише у своєму — суто російському спорі. Де не треба прискіпливо збирати арґументи й докази, на них побудовувати фортецю з фактів зцементованих логікою. В російському спорі досить лише показати всім, що вас супротивник — людина недобра, а тоді вже кожному буде ясно і очевидно, що така людина — ні в чому рацію мати не може. Наведемо з цього приводу висловлювання, навіть — не політика, хоч і досить спостережливої людини.

Лєнін у спорі не прагнув переконати супротивника. Лєнін у спорі взагалі не звертався до свого опонента, він звертався до свідків спору. Його метою було в обличчі свідків спору висміяти, скомпрометувати свого супротивника. Такими свідками спору могли бути й кілька близьких друзів і тисячна маса делегатів з’їзду, і мільйонна маса читачів газет.

Лєнін у спорі не шукав істини, він шукав перемоги. Йому будь–що потрібно було перемогти, а для перемоги були однаково добрі багацько засобів. Тут були добрими й раптова підніжка, й символічний ляпас, і символічний, умовний приголомшливий удар по голові.

(В. Гроссман, Все течет, журн. Октябрь, № 8, 1989, с. 94)

Який же точний опис отого їх традиційного російського спору!

Все це, зрозуміло, тільки–єдино в тому разі, коли опонента з якихось причин було важко або незручно розстріляти відразу.

Воістину хворий “вождь” безнадійно хворого народу: своєрідний символ. Вони вичерпно довели світу, що в Росії й така проґресивна справа, як революція, — може стати “дєлом архірєакціонним”…

Так виглядала перспектива побудови небаченого в світі нового суспільства на рівні тих, хто визначав цю побудову та керував нею. Трохи непогодженим було це внизу, в"массах", яким і належало все це здійснювати. Селяни поки палили поміщиків, розтаскуючи що можна та руйнуючи те, чого не можна було потягнути до себе. А міське люмпенство імперії, уже позбавлене нею чого тільки можливо – добробута нації, культури, свідомості й людської гідності, надихнуте отим «долой буржуазію і помєщіков» зарепетувало як ніколи. Люмпен прагнув остаточного звільнення, від усього. Негайно і остаточно. Навіщо вітатися? – «долой рукопожатіє». Навіщо соромитись взагалі, а голизни зокрема? – «долой стид». Або, навіщо ота застаріла родина? – «лучшє вєдь бєз бита, вєрно!». А, прнаймні, як припре – «поступіть в жєнотдєл і сдєлать аборт». І все це супроводжувалось такими багатолюдними демонстрациями, яких не бачили й у часи перевороту.

От, аби якось прикартатати цю всенародну стихію «звільнення» від усього, від чого тільки можливо (цей балаган «смутного врємєні») і прийшлося вдатися до діктатури пролетаріата, чи чогось там іншого – то вже питання певною мірою вторинне. Зауважимо тут у дужках, що коли би до подібної практики вдався би іще наш палеолітичний предок, то й ми сьогодні навряд чи ходили би на своїх двох: радше би на всіх чотирьох. А було це все іетелектуальною (якщо мислимий тут подібний термін) спадщиною поколінь російських мислителів, від І. Пісарєва з М. Добролюбовим та по С. Нєчаєва…

* * *

Коли йдеться про ставлення більшовиків до селянства, то слід пам’ятати, насамперед, що це було збіговисько інтер–люмпенів, для якого люди, що могли прожити власним трудом — були якоюсь “тємной массой”. Такий підхід ведеться з самого початку, бо їх духовні батьки — Маркс і Енгельс, — теж були звичайними міськими інтер–люмпенами. А тому й писали, що цей клас — селянство

1 ... 339 340 341 342 343 344 345 346 347 ... 548
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)