Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Поки він думав про все це, то несамохіть подивився крізь гілки на вершину дерева. Там на гілці, що була над його головою, сидів, наче на сідалі, дуже гарний птах. Я сказав «наче на сідалі», бо він майже спав; можливо, не зовсім. Проглядалася лиш тоненька щілинка в одному оці. Більший за орла, він мав груди темно-помаранчевого кольору, на голові в нього красувався яскраво-червоний гребінь, а хвіст був багряний.
«І це свідчить, — говорив Діґорі згодом, коли розповідав цю історію іншим, — що треба бути надзвичайно уважним у тих місцях, де панує магія. Ти ніколи не знаєш, що може чатувати на тебе». Але я думаю, Діґорі не взяв би для себе яблуко в будь-якому випадку. Такі істини, як «Не вкради», втлумачували хлопцям у ті дні значно наполегливіше, ніж тепер. Проте ми ніколи не можемо бути цілком певними.
Діґорі вже обертався, щоб піти до воріт, коли востаннє розглянувся навкруги. Він пережив жахливий шок. Він був не сам. Лише за кілька ярдів від нього стояла Відьма. Вона саме викидала огризок яблука, яке щойно з’їла. Сік був набагато темніший, аніж можна було сподіватися, й залишив бридку пляму навколо її рота. Діґорі відразу здогадався, що вона перелізла через мур. І зрозумів, що був якийсь сенс у тих рядках, де говорилося про розпач тих, хто «мур розламає». Бо Відьма здавалася сильнішою й пихатішою, ніж будь-коли. Але обличчя в неї було смертельно бліде, бліде, як сіль.
Усе це промайнуло в голові Діґорі за мить. Потім він узяв ноги на плечі й побіг до воріт так швидко, як тільки міг. Відьма погналася за ним. Та як тільки він вибіг назовні, ворота зачинилися за ним самі собою. Це дало йому перевагу, але не надовго. На той час, коли він добіг до інших і закричав: «Швидше, Поллі! Сідай на Крилатого!», Відьма перелізла через мур чи перестрибнула через нього й знову опинилася зовсім близько.
— Стій там, де ти є! — закричав Діґорі, обернувшись до неї обличчям, — бо інакше ми зникнемо. Не підходь ближче бодай на дюйм.
— Дурний хлопче, — сказала Відьма. — Чого ти тікаєш від мене? Я не завдам тобі ніякої шкоди. Якщо ти не зупинишся й не вислухаєш мене тепер, то не здобудеш знання, яке зробило б тебе щасливим на все твоє життя.
— Дякую, я не хочу слухати тебе, — відказав Діґорі.
Але він таки слухав її.
— Я знаю, з яким дорученням тебе сюди послано, — провадила Відьма. — Бо я була неподалік від тебе минулої ночі й чула всі ваші розмови. Ти зірвав яблуко в отому саду. Зараз воно лежить у тебе в кишені. І ти хочеш привезти його назад, не покуштувавши його, до Лева; щоб він його з’їв. Ти простак! Ти хіба не знаєш, що це за фрукт? То я тобі розповім. Це яблуко молодості, яблуко життя. Я це знаю, бо покуштувала його; і я вже відчуваю такі зміни в собі, що впевнена: я ніколи не постарію, ніколи не помру. З’їж його, хлопче, з’їж. І ти, і я житимемо вічно, будемо царем і царицею цього світу — або твого світу, якщо вирішимо туди повернутися.
— Ні, дякую, — сказав Діґорі. — Я не налаштований жити далі після того, як усі, кого я знаю, помруть. Я ліпше житиму протягом відведеного людині часу, помру й потраплю на небо.
— Але що буде з твоєю матір’ю, яку ти нібито так любиш?
— А до чого тут моя мати? — запитав Діґорі.
— Хіба ти не розумієш, йолопе, що один шматочок цього яблука зцілить її? Ти маєш його у своїй кишені. Ми тут самі-одні, а Лев далеко. Використай свою магію й повертайся у свій світ. Через хвилину ти вже будеш біля ліжка матері й даси їй яблуко. Через п’ять хвилин ти побачиш, як повертається здоровий колір на її обличчя. Вона скаже тобі, що біль минув. А потім скаже, що вона почувається набагато сильнішою. Потім вона засне — подумай про це; години солодкого здорового сну, без болю, без ліків. Наступного дня всі говоритимуть, як чудесно вона одужала. Незабаром із нею знову буде все гаразд. Усі почуватимуться добре. Твій дім знову стане щасливим. Ти будеш таким, як усі інші хлопці.
— Ох! — видихнув Діґорі, ніби його вдарили, і притулив долоню до лоба.
Бо він зрозумів, що жахливий вибір тепер лежить перед ним.
— Що Лев зробив для тебе, чому ти маєш бути його рабом? — запитала Відьма. — Що він може зробити для тебе, коли ти повернешся у власний світ? І що подумає твоя мати, коли довідається, що ти міг вилікувати її біль, і повернути її в життя, і врятувати серце свого батька, а ти не захотів — ти вирішив ліпше виконати доручення дикого звіра в дивному світі, до якого тобі немає ніякого діла?