Ірка Хортиця приймає виклик

— Та Бог із ними, нехай самі розбираються, — відмахнулася Тетянка. — Аби він тільки розповів, куди бабки переказав. Бо там, між іншим, і наших півлимона.

— А моя частка? — насупився Вовкулака. — Без мене ви б його не взяли.

— Ой, можна подумати… — миттю наїжачилася Тетянка. — І що ж ви таке зробили? Наручники дали? Добре, за оренду наручників заплатимо. За звичайним тарифом.

— Ну, відьмо, ти говори, та не заговорюйся… — підвівся майор.

— Та годі вам! — шикнула на них Ірка. — Почали шкуру ділити… — вона хвильку подумала, — …невбитого Серьоги.

— Не треба мене вбивати! — скрикнув програміст. — Не треба шкури!

— Не будемо, — пообіцяла Ірка. Але якось не дуже переконливо. — Якщо признаєшся дядечкові, куди його компаньйон звелів переказати п’ятдесят мільйонів доларів.

— На Мальту, — миттю сказав Серьога. — Там ця, як там її, офшорна зона. Там податків менше беруть.

— Хай тепер назад мої гроші повертає, якщо примудрився їх на Мальту загнати! — зажадав Іващенко. — Знімайте з нього наручники, майоре, і тягніть до комп’ютера.

Піднявши Серьогу за комір, майор стягнув його зі швабри й кинув у крісло. Наручники клацнули, відкриваючись.

Розтираючи однією рукою зап’ясток іншої, Серьога демонстративно морщився від болю. Зойкав і стогнав, водночас позираючи на дядечка: чи чув той, чи ні. Дядечко чув.

— Годі скиглити, матусине синятко! Нічого тобі не зробили! Тобі потім зроблять. Особисто я! Так зроблю, що твоя рідна мати, моя сестра, тебе не впізнає! — напався на нього Іващенко. — А зараз працюй, хакер паршивий! Забери мої гроші з Мальти й поклади назад на старий рахунок. Код я потім сам зміню!

Серьога судорожно ковтнув слину й поклав руки на клавіатуру… Його обличчя жалібно скривилося, і з очей потекли найсправжнісінькі сльози.

— Я не мо-ожу! — мовив молодший програміст. — Не мо-о-ожу забрати!

— Що значить «не можу», ти, нетямо! Давай через «не можу»! Будь нарешті мужиком!

— Ти весь час так ка-а-ажеш! Ти на мене кричи-и-иш! Лаєш! Я тобі тільки заважаю! Мене ледь пазурами не порвали, а тобі все одно! — завивав Серьога.

— Тільки не здумай його жаліти! — кинула Ірці Тетянка.

— А я й не збираюся! — знизала плечима та. — Я ж сказала, що йому не вірю.

Вона підвелася й, спираючись на стіл Іващенка, нависла над Серьогою. Той миттю замовк, немовби його пробкою заткнули.

— Серього, ти ж туди гроші зміг переказати. То чому назад не можеш? — хитро поцікавилась Ірка.

— Та ж я код знав! А тепер код інший! — швидко пояснив Серьога. — Я все зробив, усі операції оформив, грошики в мальтійський банк полетіли, на новий рахунок надійшли, а потім цей, дядечків компаньйон, і каже — ну точнісінько як дядечко! — код доступу, каже, сам установлю! І мені вийти наказав.

— І встановив?

— Мабуть. Я ж не перевіряв. Чого я в справи начальства носа пхати буду? — він глянув на вираз Ірчиного обличчя й злякано закричав: — Установив! Я пробував, заради спортивного інтересу, доступу до рахунка нема!