Ірка Хортиця приймає виклик
- Автор: Волынская Илона, Кащеев Кирилл
- Серия: Ірка Хортиця #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Ранок
- ISBN: 966-08-1692-3
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця приймає виклик». Краткое содержание книги:
Єдине спасіння — в ніч осіннього Сонцестояння прийти на старовинні кам’яні вівтарі острова Хортиця. Одна біда — водночас з Іркою там опиниться ще дуже багато народу, і всі прагнуть Хортову кров. Усю, що є в Ірчиних жилах. До краплі…
— Дивний якийсь чолов’яга, — пробелькотіла Тетянка. — Дивився на нас, начебто це ми його діти, ми в нього його рідні й кохані грошики видурюємо.
Дівчатка перебігали від одних коридорних дверей до інших, дослухаючись до лементу, що з-за них долинав — «Праску вимкнути забула!», «Комуністи прийшли до влади!», «Теща завтра приїжджає!» і навіть «Не хочу бути тумбочкою, не хочу, не хочу!».
— Якими… екзотичні бувають у людей жахіття! — прокоментувала Ірка й знехотя додала: — І зовсім той чолов’яга не дивний. Звичайний. Ненавиджу таких!
— Кого, того дядька? — Тетянка кивнула через плече туди, де, сумно прихилившись до батареї, сидів на підлозі жадібний татко, котрий попався майорові.
— Таких, як він! — майже крикнула Ірка. — Як мій батько! Однакова сволота, що той, що цей! — вона теж кивнула на «в’язня батареї». — Якби мій татко хоч трішечки, хоч краплиночку нами цікавився, то, може… може б, і мама не вважала, що їй зі мною важко, що я їй заважаю! І не поїхала б у свою Німеччину! Як же я його ненавиджу! От кого б я із задоволенням прибила!
— Ну, це в тебе, припустімо, не вийде, сестричко! — процідив у неї за спиною Ментівський Вовкулака. І тон у нього був якийсь дивний, неначе Ірчині слова його роздратували, але й водночас налякали. Причому налякали майже до дрижаків. Немовби вона йому цілком серйозно повідомила, що в неї під ліжком сховано бомбу й завтра вона підірве парламент разом із буфетом, президентом і десятком іноземних послів. — Ти хоч думаєш, на кого хвіст піднімаєш? Ти ж Хортова кров, а про батька таке…
Ірка на мить завмерла.
Відчуття було таке, немов від удару: швидкого, неочікуваного. Потім вона повільно обернулася до перевертня:
— Ви що, його знаєте? — з недовірою прошепотіло дівча.
— Ага, спочатку гавкнемо здуру, а потім починаємо в кущі ховатися, — гмукнув майор. — Цікаво, хто ж це старого Хорта не знає…
Закінчити йому не пощастило. Кілька карт одна за одною залетіли під двері комп’ютерної зали, і звідти миттю долинув багатоголосий крик програмістів: «Новий вірус з’явився! Жоден антивірусник не бере!». І тільки один голос кричав зовсім інше:
— Не переказував я ваших грошей! Знати нічого не знаю! Не брав я ваших п’ятдесяти мільйонів! Не брав!
Розділ 10
Полювання на програміста
— Є! — хижо вигукнула Тетянка. Вона ривком прочинила двері комп’ютерної зали і… раптом застигла страшенно здивована. — Ти тільки поглянь, хто тут у нас відгукнувся! Ні, ти тільки поглянь!
Ірка й собі увійшла. Програмісти збилися в купку й гарячково перебирали листи, що потрапили до них, клацали мишками комп’ютерів, видзвонювали кудись по мобілкам — схоже, шукали засіб проти непереможного вірусу. І тільки одна людина сиділа, зіщулившись у кріслі й судорожно притискаючи до грудей білий конверт. І злякано поглядала на всі боки нажаханими оченятами.
— Здуріти! — від потрясіння Ірка навіть забула про слова майора. — Оце він і причетний? Не може бути! Він же — ось, як це дерево! — і дівча голосно постукало кісточками пальців об одвірок, так, що навіть програмісти відірвалися від своїх антивірусників і витріщилися на Ірку. А вона голосно спитала: — Серього, це що ж виходить, ти з комп’ютера генерального бабки викачав?
Відіпхнувши крісло, хлопець звівся: дурнуватий, худий, нещасний, фізіономія розгублена і якась зовсім дитяча — ну просто тобі карапуз із пісочниці. І раптом…
— А-а-а! — закричав Серьога й, низько пригнувши голову, кинувся прямо на Ірку.
Дівча глухо зойкнуло, коли Серьогина голова врізалася прямісінько їй у живіт. І її відразу ж ударило спиною об коридорну стінку!
Потужним ударом, неначе в американському футболі, винісши викривальницю з дверей, Серьога стрибком розвернувся й помчав повз ошелешеного Богдана уздовж коридору, звернувши за ріг… Тільки й чутно було, як швидко гупають по підлозі його розтоптані черевики. Тримаючись за живіт, що звело від болю, Ірка встала на ноги.
— Ірко, ти як? Ти ціла, Ірко? — одне поперед одного запитували до смерті налякані Богдан та Тетянка.
Майор акуратно взяв Ірчині руки й співчутливо прокректав:
— Удар твердим тупим предметом у черевну порожнину. Враз дух перехоплює,— його пальці вміло придавили дівчинці живіт. — Так боляче?
— Боляче, не боляче… — ледь чутно озвалася Ірка. Голос поволі повертався до неї, неначе йому із зусиллям доводилося пробиватись крізь стиснуту діафрагму. — Ну, чого поставали? Ловіть гада, бо втече!