Ірка Хортиця приймає виклик
- Автор: Волынская Илона, Кащеев Кирилл
- Серия: Ірка Хортиця #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Ранок
- ISBN: 966-08-1692-3
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця приймає виклик». Краткое содержание книги:
Єдине спасіння — в ніч осіннього Сонцестояння прийти на старовинні кам’яні вівтарі острова Хортиця. Одна біда — водночас з Іркою там опиниться ще дуже багато народу, і всі прагнуть Хортову кров. Усю, що є в Ірчиних жилах. До краплі…
— Від мене? Жартуєш! — схаменувся майор.
Важкий десантний ніж вилетів з ушитих у колошу піхв і встромився в лінолеум. Майор зробив переверт… І ось уже вздовж коридору пронісся величезний вовк. Ковзаючись пазурами по слизькій підлозі, він повернув за ріг, і переможне виття звіра, що вгледів здобич, відбилося від стін. Відчайдушно заверещала якась жінка…
— Він що, здурів? А ще мент! Там же купа люду, вони все побачать! — закричав Богдан.
— За ним! Як би чого не сталося! — підхопила Ірка й, хитаючись, звелася на ноги й зробила крок.
Богдан із Тетянкою перезирнулися, підхопили її під руки й потягли вздовж коридору.
— Та що ви мене тягнете, мов очманілі! — вирвалася Ірка. — Краще допоможи, зніми біль!
— Авжеж! — Тетянка гучно ляснула себе по лобові.— Протупила!
— Як завжди, — буркнув Богдан.
Тетянка притулила долоню до живота подруги й забелькотіла замовляння. Від її пальців потекло лагідне рівне тепло, зменшуючи біль, відновлюючи дихання. Глибоко зітхнувши, Ірка випросталась… І відразу ж помчала вперед. Туди, де гарчання змішалося з панічними криками й переляканим вереском.
— Не хвилюйся, майор його впіймає! — на бігу крикнув Богдан.
Друзі теж повернули за ріг і відразу ж зрозуміли, що майор справді зловив Серьогу. От тільки користі від цього було небагато, бо майор і сам упіймався.
Судячи з розідраного одягу, молодший програміст уже встиг познайомитися з пазурами Ментівського Вовкулаки. Серьога сидів, прилипнувши до дверей офісу, й жалібно голосив:
— Тепер що, в усіх пазурі? Це що тепер, модно?
Час від часу він безнадійно стукав у двері офісу кулаком. За дверима теж лунав стукіт. Схоже, працівники офісу, побачивши вовка, що мчав по коридору, розсудливо вирішили забарикадуватися меблями. Меблі були легкі, пластикові, і на повноцінну барикаду їх треба було дуже багато.
Утім, особливо можна було й не старатися. Бо перед офісними дверима й напівпритомним Серьогою стояли двоє. А точніше, дві. Пещена жінка в брючному костюмі, озброєна важелезною папкою, і бабця-прибиральниця в синьому халаті зі шваброю в руках. Шерсть на вовчому зашийку стала дибки, і він, грізно вигнувши спину й тупцяючи на місці, раптом злетів угору, намагаючись перестрибнути через жінок і дістатися до Серьоги.
Швабра гепнула вовка прямо по морді.
— Не чіпай хлопця, тварюко! — гаркнула бабця.
Твердим краєм папки вовк отримав по хребту, а гострий носок модельної туфельки врізався йому в ребра:
— Пішов геть, тварюко!
— Вони ж його зараз приб’ють! — нажахано заверещала Тетянка, побачивши, як у повітря злетіла швабра, аби наступним ударом розтрощити перевертню череп. На замовляння не було часу, і відьмочка просто владно крикнула:
— До мене! Ану до мене!
Вовка неначе хтось смикнув за задню лапу. І його протягло по підлозі, одним махом вихопивши з-під удару, що наближався. Швабра глухо грюкнула об підлогу.
— Це твій собака, дівчинко? — важко дихаючи, поцікавилась пещена пані.
Ментівський Вовкулака ображено завив і рвучко став на ноги.
А жінка продовжувала вичитувати Тетянку:
— Такий страшний, ледь юнака не загриз! Чому він без намордника?
Тетянка уявила собі Ментівського Вовкулаку в парадній майорській, ні, краще відразу в полковницькій формі, кашкеті — і в наморднику! Не витримала й зареготала. І відразу ж отримала гарний потиличник.
— Смішно їй! Знайшла, з чого сміятися! — злісно процідив знайомий голос.
Майор, котрий уже набув людської подоби, звівся на дві ноги. Пані похитала головою, немов відганяла муху, і витріщилася на перевертня здивованими очима:
— Чоловіче, а ви тут звідки? А де собачка?
— Собачка?! — клацнув іклами майор. — А юнак ваш, якого ледь не загризли, де, захиснице паршива?
Дама озирнулася. Позад неї нікого не було.
— Утік, боягуз паскудний! — гаркнула Ірка. — Зараз я його! Ану до мене! — незрозуміло кому крикнула вона.
Утім, кому саме, відразу ж стало зрозуміло. Швабра вирвалася з рук прибиральниці й лягла Ірці в підставлену долоню. Мазок польотного зілля по зап’ястках — відьмочка стрибнула на щітку й знялася до стелі. Однаково замружившись і схопившись за серця, пещена пані й бабця-прибиральниця сповзли по стіні.
— Де він? — закричала Ірка. — Шукай його, майоре, шукай!
— Зовсім мене за Жучку тримають! — обурився майор. — Позич ножичка, пацан! — Вихопивши в Богдана з-за пояса дволезий кинджал, Вовкулака зробив через нього переверт… І ось уже, припавши носом до сліду, величезний вовк почав переслідування.