Дванадцять китайців і жінка
- Автор: Чейз Джеймс Хэдли
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6290-9
- Переводчик: Ірина Бондаренко
- Жанр: Крутые детективы
Электронная книга - «Дванадцять китайців і жінка». Краткое содержание книги:
Усі персонажі цього роману вигадані, й будь-яка подібність до реальних героїв чи подій є цілком випадковою.
Звук сирени ставав усе пронизливішим і нарешті затих, а гальма заскреготіли на асфальті зовсім поруч. Жінка порадила:
— Залишайтеся тут — утікати запізно.
Феннер мить повагався. Глянувши на годинник, переконався, що до запланованої зустрічі в нього ще сорок хвилин, і кивнув.
— Якимось дивним чином ви нагадуєте мені мою кохану дівчину. Вона також завжди витягає мене з найскрутнішого становища!
Жінка схвально хитнула головою. В її очах спалахнули жартівливі вогники.
— Справді? — перепитала. — А ви нагадуєте мені мого чоловіка приблизно у вашому віці. Він також був меткий, сильний і задерикуватий. А водночас — і хорошою людиною.
Феннер хотів щось заперечити, та вона провадила далі:
— Пройди он туди і сядь на кухні. Копи ось-ось будуть тут. Я знаю місцевих копів, тож швидко залагоджу справу.
Феннер сказав: «Гаразд», пройшов у кухню і запалив велику гасову лампу. Зачинивши двері, сів у крісло-гойдалку. Кімната була бідно умебльована, однак чиста; килимок на підлозі благенький, потертий. На стінах висіли три літографії на релігійні теми та, пообіч від вогнища, на камінній поличці лежали два черепахові яйця. Він почув шум голосів, але не міг второпати, про що йшлось. Аби зрозуміти, треба було відчинити двері, але Феннер подумав, що тоді копи помітять світло. Отож, мирно погойдувався в кріслі й думав про Рейджера. Ті хлопці були справді небезпечні. Від недавнього вибуху в голові Феннера ще й досі паморочилося.
Він намацав у внутрішній кишені піджака гаманець, витягнув його й відрахував п'ять десятидоларових купюр. Підвівшись, підіпхнув гроші під тарілку на кухонному столі. Відчував, що жінка не візьме грошей, але, судячи з вигляду кімнати, вони тут не зашкодять.
Через кілька хвилин хазяйка зайшла й кивнула йому:
— Вони змилися.
Феннер підвівся з крісла.
— Ви були такі люб'язні. А тепер, гадаю, мені треба йти.
— Зачекай-но хвильку, чоловіче! То були люди Карлоса?
Детектив у роздумах поглянув на хазяйку.
— А що вам про них відомо?
Очі її стали суворими.
— Усе. Якби не ці негідники, мій Тім був би зараз зі мною.
Феннер відповів:
— Так, то Карлсові люди. А що сталося з Тімом?
Вона стояла нерухомо — мов гранітна глиба.
— Тім був хорошим чоловіком, — мовила, дивлячись Феннерові в очі. — Ми не належали до багатих, але якось давали собі раду. Тім мав човен, на якому возив туристів-рибалок у затоку. Але Карлос хотів, щоб він перевозив чинків. І пропонував за це гроші, однак Тім у подібні ігри не грав — не з таких був. Тож прямо й рішуче відмовив Карлосові.
Оскільки у Карлоса не вийшло по його, він убив мого чоловіка. Проте річ навіть не в тому, що сталося з людиною, яку вбили. Річ у тому, що відбувається потім з тією, котра залишилася живою. Тім помер швидко — згас, як свічка. Але я не скоро це забуду. Гадаю, що поступово помиратиму зсередини, і врешті усе вже не видаватиметься мені таким жахливим, однак просто зараз ні перед чим не зупинилася б, аби вбити Карлоса.
Феннер звівся на ноги. І сказав лагідно:
— Не переживайте. Карлос заплатить і за це. Якби ви його вбили, це б нічого не дало. Залишіть Карлоса мені. У мене сьогодні з ним побачення.
Жінка не відповіла нічого — тільки закусила край фартуха, й обличчя її перекосив жаль. Вона енергійно кивнула Феннерові на двері й безсило опустилася на стілець.
Коли Феннер урешті дістався порту, Шайфе вже чекав на нього відразу за готелем «Сан-Франциско». Вони зайшли в бар і похапцем випили кожен подвійне віскі, а відтак попрямували на пірс.
Шайфе сказав:
— У мене є два «томпсони» та кілька магазинів до них. Скальфоні прихопив мішок гранат. Правда, не знати, чи вони чогось варті, бо виготовляє їх сам. У цього хлопця аж руки сверблять — так хоче нарешті випробувати гранати.
Феннер відповів:
— Сьогодні він матиме таку змогу.
Човен Кемеринського був цілком підходящим. Апекс і Скальфоні стояли й палили, очікуючи їх. Феннер ступив на борт, щойно Кемеринський вийшов з машинного відділення. Посміхнувся до Феннера.
— Усе в порядку, — відрапортував. — Можемо відчалювати хоч зараз.
— Звісно ж, — проказав Феннер, — чого чекати: відпливаймо.
Коли троє інших теж ступили на борт, Кемеринський спустився у машинне відділення і завів двигун. Судно затріпотіло, й Шайфе відштовхнув його від пірса.
Феннер оголосив:
— Пришвартуємося в районі селища, а далі — пішки. Можливо, нам ще доведеться втікати.
Кемеринський пробурчав, обережно виводячи судно у відкрите море:
— Ця моя стара посудина не така швидка...
Підійшов Скальфоні й спустився у машинне відділення. Його жирна шкіра вилискувала в тьмяному світлі присмерку.
— У мене пречудові гранати, — зауважив він, — оце так буде штука, коли я їх нарешті використаю!
Феннер зняв капелюха й почухав потилицю:
— Але в тих хлопців також є гранати. — І одну з них вони кинули у мене годину тому.
Щелепа Скальфоні відвисла.
— І що, вона спрацювала?
Феннер, поглянувши на нього, кивнув.
— Ще й як: зруйнувала увесь будинок. Сподіваюся, твої саморобні штучки хоч чогось варті. Вони нам справді можуть знадобитися.
Скальфоні вигукнув:
— Варті — не те слово! — і знову пішов помилуватися своїми «ананасиками».
Уже за п'ятнадцять хвилин Феннер розрізнив удалині вогні.
Вказав на них Кемеринському, котрий підтвердив:
— Це справді Чорний Цезар.
Феннер виліз із кокпіту. Підійшов до хлопців, котрі сиділи спереду на палубі й дивилися на вогники.
— Розподілимо наші обов'язки, — звелів. — Ми прибули сюди для того, щоб вивести з ладу Карлосові човни. Маємо зробити це швидко і, за можливості, без втрат. Скальфоні, ти відповідаєш за гранати. Шайфе та я беремо «томпсони», Алекс прикриватиме нас револьвером. Кемеринський залишиться на човні. Усім зрозуміло?
Вони щось буркнули у відповідь.
Коли човен досягнув бухточки, Шайфе відв'язав два «томпсони» і передав один Феннерові. Скальфоні вийшов із каюти з чорним мішком у руці.
— Ви, хлопці, не дуже до мене притискайтеся, — пожартував, — бо мої іграшки надто делікатні.
Усі розсміялися.
Алекс застеріг:
— Котрийсь із тамтих може легко поцілити у тебе кулею. Але тобі, принаймні, не доведеться витрачатися на похорон.
Човен, зробивши півколо, підплив до молу. Кемеринський заглушив двигун, і судно поступово зупинилося. Шайфе, котрий стояв на кормі, зіскочив на причал, й Алекс кинув йому канат, міцно тримаючи човен, поки інші висаджувалися на берег. Кемеринський обережно подав чорний мішок Скальфоні.
Феннер нагадав:
— Будь напоготові. Щойно почуєш вибухи гранат, заводь мотор. Можливо, нам доведеться вшиватися звідси.
Кемеринський додав:
— Так, звісно! Бережіть себе, хлопці!
І вони вирушили у селище. Дорога була вузька та нерівна. Усюди валялися великі камені, й Скальфоні мало не перечепився через один з них. В інших душа пішла в п'ятки.
— Будь обережнішим, роззяво! — вигукнув Алекс. — Дивися, куди йдеш!
Скальфоні відповів:
— Я й так дуже обережний. Але з того, як ви з мене кепкуєте, тепер уже бачу, що вважаєте мою зброю достатньо небезпечною. Дай Бог, щоб так воно й було!
Феннер розпорядився:
— Підемо бічними вуличками. Двоє з вас — попереду, а ми зі Скальфоні — слідом. Не варто привертати зайву увагу.
Ніч була спекотна, з місяцем уповні. Феннер і Шайфе несли «томпсони», загорнуті в мішковину. Вони обігнули селище й темними звивистими вуличками пройшли увесь острів. Кілька зустрічних рибалок глянули на них з цікавістю, але не змогли роздивитися нічого, крім нечітких силуетів.
Після крутого підйому зненацька опинилися знову біля моря, що виблискувало за кілька сотень ярдів унизу.
Феннер констатував:
— Думаю, це тут.
Унизу, на крутому схилі, виднілися дерев'яна будка, довга бетонна дамба та шість великих моторних човнів, припнутих до вмонтованих у стіну кілець. У вікні будки світилися два вогники, двері були відчинені, й смужка світла виповзала звідти на маслянисту поверхню води.