Дванадцять китайців і жінка

Феннер запитав у Кемеринського:

— Де твій човен?

— У гавані навпроти готелю «Сан-Франциско».

— То як ви, хлопці, щодо того, аби зустрітися на човні за годину?

Усі радо погодились, і Феннер вийшов разом із Нуленом. Уже на вулиці лагідно мовив:

— На твоєму місці я би шукав захисту в поліції. Якщо Карлос дізнається, що ти приклав до цього руку, твоє казино може легко злетіти в повітря. Тож заляж на дно, поки все не закінчиться. Скажи копам, що тобі потрібна охорона в приміщенні, бо ти очікуєш безладу.

Нулен постояв у нерішучості, потім пообіцяв, що так і зробить, та зник у темряві.

Феннер манівцями вирушив до порту. Йшов, низько насунувши капелюха на очі та приглядаючись до усіх невиразних тіней на шляху. Найменше, чого хотів, то це саме зараз потрапити в руки головорізів. Знав, що той шукає його всюди. Детектив усіляко намагався переконати себе, що наступні двадцять чотири години будуть значно цікавішими за попередні.

Зайшовши на територію порту з боку Негро-Біч, побачив, що попереду, під вуличним ліхтарем, загальмувала якась машина. Він пильно глянув на неї і, сам не розуміючи чому, сповільнив ходу, минаючи її. Незбагненним чином це авто виглядало на безлюдній вулиці надто виклично. Раптом Феннер шмигнув у наближчі двері, бо помітив, що шторка заднього вікна авто колихнулася. Було безвітряно, але звідти неначе фізично війнуло чимось ворожим, і його охопило неприємне відчуття, що за ним спостерігають. В оглушливій тиші почулося деренчання двигуна, скрипнули гальма, й авто повільно покотилось уперед. Феннер стояв у дверях доти, доки червоні габаритні вогні автівки не зникли за поворотом. Тоді замислено почухав підборіддя і знову ступив на тротуар. Але не рушив, а стояв, прислухаючись. Звук двигуна почувся вдруге, й іронічна посмішка скривила Феннерові губи. Вочевидь, авто проїхало вперед, щоби розвернутися. Тепер воно поверталося. Феннер швидко перебіг дорогу і заскочив у якісь інші двері під покровом дерев. Притиснувшись до стіни, намацав револьвер, витягнув його з кобури та зняв із запобіжника, тримаючи зброю дулом донизу.

Авто, виїхавши з-за повороту, набирало швидкість. Світилися тільки габаритні вогні. Коли автівка проїжджала мимо, з вікна вдарила автоматна черга. Феннер чув свист куль, що рикошетили від стіни навпроти — там, де він щойно стояв. Хтось гатив із «томпсона», і детектив порадів, що здогадався перейти на інший бік вулиці. Коли машина проминала його, він тричі вистрілив. Почувся дзвін розбитого лобового скла, авто різко повело убік, воно вилетіло на узбіччя та врізалось у вітрину крамниці.

Залишивши свою схованку, Феннер ще трохи пробіг вулицею, проминув машину і помчав далі — в сутінковий бічний провулок. Там став на коліно й обережно розгледівся.

Із машини вийшли троє. Одним з них — принаймні, так здалося Феннерові, був Рейджер. Вони кинулися шукати прихистку в темряві. Феннер узяв на мушку середнього і натиснув на спусковий гачок. Чоловік похитнувся, намагаючись утримати рівновагу, й упав обличчям на дорогу. Двоє інших стрімко кинулися до дверей сусідніх будинків. І почали гатити по темному провулкові — один з автоматичного пістолета, а інший — з автомата. Феннер не надто звертав увагу на пістолет; його більше непокоїв «томпсон». Кулі від нього відбивали шматки кам'яної кладки, і детектив змушений був відповзти подалі від стіни, оскільки уламки бетону ставали щоразу небезпечнішими.

Згадавши ту ніч на баркасі, Феннер трохи підбадьорився. Принаймні, в нього зараз не кинуть гранату.

Раптом хтось поруч із ним сказав:

— Тобі краще заскочити сюди.

Він побачив прочинені двері зліва та фігуру, яка стояла у них.

— Зачиняй двері — тут будеш у безпеці, — сказав чийсь голос. — Мерщій!

Голос належав жінці. Вона безбарвно запитала:

— Викликати поліцію?

Феннер шаснув до незнайомки.

— Тримайся від цього усього подалі, сестро! — відповів. — То — особисте. Ховайся всередину, інакше ризикуєш отримати кулю в лоб.

Тільки-но вимовив це, як обох осліпив спалах, а сильний вибух струсонув вхід у провулок. Вибуховою хвилею жінку та Феннера жбурнуло в коридор.

Перекотившись, Феннер ногою зачинив за собою двері. І резюмував:

— Овва! Та ці хлопці таки мають гранати!

Голос жінки затремтів.

— Моя халупа не витримає ще одного вибуху: точно розвалиться!

Феннер непевно звівся на ноги.

— Дозволь мені зайти у кімнату, — поквапно попросив. І ступив у темряву, де, на його думку, мала бути кімната, однак перечепився через жінку, котра все ще сиділа на підлозі. Вона обхопила руками його ноги і тримала, не відпускаючи.

— Облиш цей намір, — попросила. — Якщо почнеш стріляти з мого вікна, вони вкинуть сюди ще одну гранату.

Феннер розгнівано вигукнув:

— То дозволь мені звідси вистрибнути!

Десь далеко завила поліцейська сирена.

— Копи, — констатувала жінка й, підводячись, відпусила Феннерові ноги. — У вас є сірники?

Детектив запалив сірника, і вона взяла з його пальців тремтливий вогник. Підійшовши до плити, запалила у конфорці газ. Жінка була середнього віку, невисока й повна — з квадратним підборіддям та рішучістю в очах. Феннер мовив:

— Ви дуже допомогли мені. Якби я був на вулиці, той «ананасик» навіки припечатав би мене до стіни. Але тепер, гадаю, мені краще звідси забратися, поки копи не почнуть прочісувати місцевість.