Дванадцять китайців і жінка
- Автор: Чейз Джеймс Хэдли
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6290-9
- Переводчик: Ірина Бондаренко
- Жанр: Крутые детективы
Электронная книга - «Дванадцять китайців і жінка». Краткое содержание книги:
Усі персонажі цього роману вигадані, й будь-яка подібність до реальних героїв чи подій є цілком випадковою.
Детектив вийшов на центральну вулицю, спіймав таксі та поїхав у казино. Двоє поліцейських, які стояли при вході, уважно зміряли його поглядами, коли він підіймався сходами. Феннер посміхнувся, побачивши таке промовисте підтвердження Нуленової обережності. Пройшов через велику залу казино, яке щойно зачинилося. Світилася тільки одна лампа, й, окрім двох прибиральників-кубинців, котрі закривали чохлами меблі, в приміщенні не було нікого. Побачивши Феннера, вони звели на нього очі.
— Нулен ще в себе? — запитав він, прямуючи в його кабінет.
— Він зараз зайнятий, — сказав один з них, намагаючись перепинити його.
Феннер відштовхнув кубинця з дороги, рвучко відчинив двері й зайшов.
Нулен, Кемеринський і Алекс сиділи за столом. Перед ними стояли чорна пляшка без етикетки і склянки. Усі палили. Підвівши очі, злякано глипнули, але побачивши, що то він, полегшено зітхнули.
Нулен сердито зирнув на нього.
— Як би ти це назвав? — гірко спитав він. — Шайфе і Скальфоні вбиті, а ці двоє хлопців ледь живі. То таке в тебе уявлення про знищення банди Карлоса?
Феннер не був налаштований жартувати. Він поклав руки на стіл і глянув Нуленові просто в очі.
— Заткни пельку, телепню! До чого ці всі сантименти? Шайфе і Скальфоні вбиті? То й що? А ти гадав, що можна виграти війну без втрат? А як щодо іншої сторони? Ми потопили їхні човни. Спалили їхню базу. Тейлер мертвий; Найтінґейл мертвий, Міллер і Баґсі також — та ще шестеро чи семеро людей Карлоса. Хіба це все не варте твоїх грошей? І частка цих хлопців подвоїлася.
Нулен витріщився на нього.
— І Тейлер? — перепитав пошепки.
Феннер кивнув.
— Залишаються тільки Карлос та Рейджер. Я хочу сам дістати цих двох покидьків. І тоді всій банді кінець!
Кемеринський підтвердив:
— Цей хлопець знає, про що говорить. Я йду з ним.
Алекс також кивнув і щось буркнув.
Детектив продовжив:
— Гаразд. То на що чекаємо? Де той бісів бар «Віскі-Джо»?
— Це в районі Ніґґер-Біч.
Феннер повернувся до Нулена.
— Я йду по Карлосову душу. Коли повернуся, маю тобі дещо сказати. Залишайся тут. То буде кінець усієї цієї справи.
Він повернувся до двох інших.
— Прихопіть із собою «томпсони». Ми йдемо до «Віскі-Джо». Карлос має бути десь там.
Алекс пішов за зброєю. Кемеринський із сумнівом у голосі запитав:
— Що, лише втрьох?
Феннер кивнув головою.
— Я починаю першим. Ви вступаєте в гру пізніше й усе підчищаєте за мною.
Детектив із Кемеринським вийшли. Алекс чекав на них у машині, обіймаючи «томпсони». Кемеринський сів за кермо, і Феннер розпорядився:
— Ви удвох берете «томпсони» та чекаєте надворі, аж поки не почуєте стрілянину. Тоді вриваєтеся й трощите все, що потрапляє під руки. І не припиняєте стріляти, поки залишиться хоч одна жива душа. Второпали?
Алекс сказав:
— Сьогодні справді неповторна ніч!
Їхнє велике авто швидко рухалося Дюваль-стріт. Ця вулиця тягнулася через увесь острів. Було вже дуже пізно, тож їм назустріч не трапилася жодна машина. Кемеринський їхав швидко. На Саут-стріт він зменшив швидкість та звернув направо. У кінці вулиці різко загальмував і зупинився. Мовив:
— «Віскі-Джо» якраз за рогом, на Ніґґер-Біч.
Феннер вийшов з машини і рушив вуличкою вниз.
Його супутники йшли за ним, прикриваючи «томпсони» полами піджаків.
— Десь за баром у нього є лігво. Ви часом не знаєте, де це?
Алекс відповів:
— За баром є якийсь склад. Можливо, це воно?
— Ходімо поглянемо.
Бар «Віскі-Джо» був уже зачинений. У темряві він виглядав просто купою темного дерева.
Алекс стиха мовив:
— Тепер цим провулком униз.
Феннер звелів:
— Будьте тут, поки я не повернуся.
І пішов провулком. Тут було дуже темно й смерділо помиями та брудом. Він ішов обережно — не крадучись, але й не здіймаючи шуму. В кінці вулички була невеличка площа. Повернувши направо й опинившись якраз позаду «Віскі-Джо», зміг розрізнити велику чотирикутну будівлю з пласким дахом. Проти зоряного неба вимальовувався лише нечіткий її силует. Підійшовши ближче, помітив двері й обережно спробував їх відчинити. Ті були замкнені. Детектив пішов уздовж стіни, намагаючись знайти вікно; потім звернув та вирушив уздовж південної стіни. Жодних вікон. За поворотом угледів приставлену до стіни залізну драбину, що стриміла кудись у темряву. Феннер здогадався, що вона виведе його на дах.
Швидко й безшумно повернувся до своїх супутників, які чекали на початку провулку.
— Гадаю, я знайшов його лігво, — мовив їм. — Там лише одні двері. Усе, що вам треба, — це залягти поруч і гатити по них, щойно ті хлопці почнуть виходити. Але не підіймайте голови — лупіть лежачи.
У темряві він помітив, як блиснули злорадною посмішкою зуби Кемеринського.
— Я залізу на дах і викурю їх звідти вам назустріч. Але не робіть помилок — щойно почнете свою роботу, виконуйте її як слід. Сам за цим пригляну.
Ті двоє щось буркнули, і Феннер попрямував до будівлі. Залізною драбиною видряпався на дах, випробовуючи кожну сходинку перед тим, як стати на неї. Нарахував сорок сходинок. Коли подолав останню, побачив над головою зоряне небо і засклений квадратний дах, крізь який пробивалося світло. Детектив знав, що мусить бути дуже обережним, ступаючи на покрівлю. Найменший звук одразу ж почують усередині. Тому спочатку пройшовся вздовж парапету і поглянув униз. Помітив Алекса та Кемеринського, котрі залягли у рові якраз напроти дверей складу. Вгледівши його, вони помахали йому. Він махнув рукою у відповідь та зійшов з парапету на дах.
Тримаючи в правій руці револьвер, просувався дюйм за дюймом назустріч квадратику світла, що пробивалося крізь засклений дах. Це зайняло багатенько часу, але зробив усе безшумно. Зісунувши капелюха на потилицю, врешті зазирнув крізь скло у кімнату. Там були Карлос, Рейджер і ще хтось, кого він не знав. Бачив їх за кілька метрів од себе. Кімнатка була низенька, нагадуючи радше горище, і це так здивувало Феннера, що він навіть відсахнувся.
Карлос лежав на ліжку й курив травичку. Рейджер, притулившись головою до стіни, дрімав на стільці; третій спав на підлозі. Детектив рукою помацав поперечини заскленого даху. Вони були міцними. Феннер набрав у легені побільше повітря і натиснув на раму всією своєю вагою. Перекладини хруснули, й він разом зі склом звалився униз. Йому вдалося приземлитися на ноги; хитнувшись, випростався й наставив револьвер на трійцю, переводячи ствол з одного на іншого.
Карлос ані поворухнувся на ліжку, лише переминав сигарету в зубах. Чоловік на підлозі підсвідомо схопився за зброю. Приголомшений побаченим, він цим і заслужив собі смерть. Бо якби не був сонний, ніщо у світі не змусило б його схопитися за пістолет. Феннер поцілив йому поміж очі. Рейджер і Карлос заціпеніли. Й лише дивилися на детектива застиглими очима.
Феннер сказав Карлосові:
— Мені потрібний ти.
Попіл із сигарети Карлоса впав тому на груди. Він поглянув зляканими очима на Рейджера, потім на Феннера.
— Відпусти мене! — хрипко проказав Карлос.
Детектив гаркнув:
— Стули пельку! Я шукав вас обох, і тепер ви своє отримаєте. Але не хочу бруднити руки — зробите це самі. Змагайтеся між собою — хто переможе, той і вийде з цього лігва живим. Я його й пальцем не торкнуся. Можливо, ви вже чули, що я завжди дотримую слова. Або так, або прикінчу вас обох.
Рейджер раптово зітхнув з полегкістю. І спитав:
— Тож якщо я його вб'ю, ти мене відпустиш?
Карлос присунувся ближче до стіни.
— Рейджере! — завищав. — Не роби цього! Я твій бос — чуєш мене? Ти не смієш це робити!
Рейджер повільно підвівся зі стільця, і на губах його поблукала жорстока посмішка.
Феннер звелів:
— Зачекай! Руки догори та обличчям до стіни!
Рейджер люто поглянув на нього, але Феннер боляче ткнув йому в бік стволом револьвера. Рейджер, піднявши руки, відвернувся. Детектив забрав у нього пістолет та ступив крок назад.