Дванадцять китайців і жінка
- Автор: Чейз Джеймс Хэдли
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6290-9
- Переводчик: Ірина Бондаренко
- Жанр: Крутые детективы
Электронная книга - «Дванадцять китайців і жінка». Краткое содержание книги:
Усі персонажі цього роману вигадані, й будь-яка подібність до реальних героїв чи подій є цілком випадковою.
Феннер гаркнув:
— А це ми ще побачимо!
Невдовзі бігцем повернувся Скальфоні.
— Човни тонуть, але надто повільно! Може, я кинув би у них ще кілька «ананасиків» для певності?
Феннер відповів:
— А чом би й ні?
За кілька хвилин оглушливі розриви гранат наповнили затихлу бухту і клуби густого чорного диму оповили місце, де недавно погойдувалися човни.
Феннер наказав Міллерові, підштовхуючи його в спину «томпсоном»:
— Підводься, негіднику; тебе чекає невеличка морська прогулянка.
Міллер був такий наляканий, що ледь плентався. І безустаннно повторював:
— Не вбивайте мене, містере! Я хочу жити! Жити хочу!
Інші вже чекали на них у човні. Коли всі розсілися, Шайфе завів двигун.
— Господи! — сказав він. — Та це ж найкраща робота, яку я коли-небудь виконував! Ніколи не думав, що ми з нею впораємося!
Феннер намацав сигарету і запалив її.
— Найвеселіше почнеться тоді, коли про це дізнається Карлос, — зауважив. — Я ж казав, що ефект несподіванки спрацює — так і вийшло. Тепер Карлос знає, з ким матиме справу, тож нам буде нелегко й далі.
Вони обігнули острів на човні Карлоса та просигналізували Кемеринському, котрий приєднався до них на виході з гавані.
Потім усі пересіли на судно Кемеринського, й Алекс перетягнув із собою і Міллера. Останнім був Скальфоні, який потопив човен, що залишився.
Перебравшись на борт до Кемеринського, Скальфоні зітхнув:
— Було трохи шкода всіх їх топити. Мені 6, наприклад, ще один човен зовсім не зайвий!
Феннер відповів:
— Я вже думав над цим, але в Карлоса все ще залишається чималенька банда, і вони однаково б відібрали ці човни. То був єдиний вихід.
Кемеринський вивів судно у відкрите море, згораючи від нетерпіння дізнатись, як усе було.
— Я чув вибухи, — схвильовано ділився він враженнями. — Вони сколихнули все селище. Усі гадали, що коїться — однак жоден із них не наважився вийти, щоби, поглянути на власні очі.
Феннер показав Алексові на Міллера:
— Відтягни цей непотріб у каюту — хочу з ним поговорити.
— Нема питань! — і Алекс виволік Міллера в маленьку, добре освітлену каюту.
Той стояв, тремтячи, й дивився на Феннера налитими кров'ю очима.
Урешті Феннер обізвався:
— У тебе є шанс, каналіє. Розкажи все — і залишишся живий. То де я можу знайти Тейлера?
Міллер заперечливо хитнув головою.
— Не знаю. Присягаюся, що не знаю!
Феннер поглянув на Алекса.
— Він не знає.
Алекс щосили зацідив Міллерові в пику. Спочатку почулося ледь вловиме пурхання руки у польоті, а потім наче щось хруснуло в обличчі Міллера. Він відлетів до стіни, затуливши лице руками.
— Де Тейлер?
— Клянуся, що не знаю! Якби знав, то сказав би! Богом присягаюся — не знаю!
Алекс підійшов до нього й відідрав руки від обличчя. Кров струменіла з розбитого носа Міллера; верхня губа була розсічена й крізь неї проглядав жовтуватий довгий зуб. Алекс ударив знову — і так сильно, що аж сам застогнав, тріпаючи забитою рукою.
Коліна Міллера підкосились, і він осів на підлогу.
Феннер у котре холодно спитав:
— То де Тейлер?
Міллер, захлинаючись сльозами та кров'ю, щось промимрив.
Феннер махнув рукою:
— Гаразд: залиш його мені!
І витягнув із внутрішньої кишені револьвер. Підійшовши до Міллера, схилився над ним.
— Вставай! — хрипко гаркнув. — Я не збираюся вбивати тебе тут. Ходімо зі мною на палубу.
Міллер поглянув, вирячивши очі, на ствол револьвера, і тихим рівним голосом, сповненим жаху, сказав:
— Він у кубельці тієї дівки — Лідлер.
Феннер так і залишився сидіти навпочіпки. Знерухомів.
— Як він дізнався про цю хату? — врешті запитав.
Міллер сперся головою об стінку. Кров і далі струменіла з його розбитого носа, але він не зводив очей з револьвера.
— Йому зателефонував Баґсі, — прошепотів.
— Баґсі?
— Так.
Феннер глибоко зітхнув.
— Звідкіля знаєш?
Але тепер Міллера вже остаточно полишив страх, поступившись спокою смерті. Він байдуже та втомлено пояснив:
— Я саме мав виїжджати, коли налетіли ви. Якраз зателефонував Тейлер. Він сказав, що Баґсі подзвонив йому і повідомив, де переховується та дівка — Лідлер. Тейлер звелів мені прибути негайно, прихопивши зі собою Найтінґейла.
Феннер випростався, підбіг до дверей каюти і гукнув Кемеринському:
— Розкочегар цю посудину! Маємо повернутися якнайшвидше!
Той відповів:
— Я більше з неї не витисну: ще трохи — й вона вибухне.
— Та зроби щось, чорт забирай! — знову озвався Феннер. — Додай швидкості!
Коли судно зайшло у гавань Кі-Вест, Феннер наказав:
— Алексе, відвезеш Міллера до Нулена. Звели йому сховати цього покидька до мого подальшого розпорядження, а тоді я передам його копам.
Апекс заперечив:
— До дідька! Може, ми просто кокнемо його й згодуємо рибам?
Феннер гостро глянув на нього:
— Роби, що кажу!
Шайфе таки вдалося збільшити швидкість судна. Незабаром усі вони поквапом сходили на берег. Зненацька Феннер побачив припаркований у тіні дерев знайомий «седан» і закричав:
— Лягай! — і сам упав ниць.
Із відчиненого вікна «седана» пролунала автоматна черга; Феннер витягнув свою зброю і тричі вистрілив. Усі впали, за винятком Міллера, котрий був надто ошелешений, аби робити будь-що. Злива куль прошила його наскрізь, і він без жодного звуку осів, зігнувшись навпіл.
Скальфоні зірвався, відчайдушно кинувся до «седана» й метнув свого останнього «ананасика». Щойно граната вилетіла йому з рук, як він упав, схопившись за горло. Граната відразу ж розірвалась, і вибуховою хвилею машину відкинуло вбік.
Феннер звівся на ноги та з криком ринувся до автівки, стріляючи від стегна. З машини виповзли троє. Один з них незграбно тримав у руці «томпсона». Здавалось, усіх їх контузило. Феннер вистрілив у чоловіка з «томпсоном», і той одразу ж упав обличчям донизу. Шайфе, пересуваючись зигзагами, поцілив у іншого та схилився над ним, для певності пристукнувши ще й рукояткою. Той, який залишився, прицілився і пальнув у Феннера, котрий ледь зауважив цівочку крові, що стікала його щокою. Детектив збив чоловіка з ніг і наступив йому на зап'ястя — так, що пістолет випав тому з правиці, та, оглушивши руків'ям зброї, нахилився над ним. Коли випростався, з-за повороту вигулькнуло ще одне авто, і, набираючи швидкість, виплюнуло автоматну чергу.
Феннер подумав: «Лише цього нам бракувало!»
Петляючи, він заховався за перекинутий «седан». Кулі прошивали вулицю та впивались у землю в нього під ногами. Шайфе, намагаючись знайти укриття, хрипко скрикнув і побрів уперед, затинаючись. З машини знову почулася стрілянина, й Шайфе впав, як підкошений.
Заховавшись за «седан», Феннер зробив кілька пострілів у бік іншої машини, відтак роззирнувся довкола, щоб побачити, чи є хто живий. Алекс і Кемеринський відступили на судно. Уже звідти запрацював «томпсон» Кемеринського. І ніч знову наповнилася спалахами та пострілами.
Феннер подумав, що йому пора забиратися звідси. Алекс і Кемеринський цілком можуть самі покінчити з позосталими бандитами. Йому ж треба якнайшвидше дістатися бунгало. Він трохи вичекав і, скориставшись паузою, коли постріли на мить ущухли, прослизнув між двома машинами та зник в одній з бічних вуличок.
Уже віддаляючись, почув завивання поліцейських сирен і гулькнув в іншу вуличку — подалі від галасу. Не міг зволікати, дозволивши поліції затримати себе навіть на хвилину.
Коли вибіг на центральну вулицю, мимо нього повільно проїхало таксі. Феннер рвонув за ним і махнув рукою водієві; той натиснув на гальма. Розчахнувши дверцята, Феннер назвав таксистові адресу.
— Тисни на всю котушку, друже! — крикнув. — Дуже поспішаю!
Водій різко розвернувся і рвонув уперед.
— Що тут відбувається? — запитав, не зводячи очей з дороги. — Скидається на те, що то справжній бій.