Зорі падають в серпні
- Автор: Сизоненко Александр Александрович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Зорі падають в серпні». Краткое содержание книги:
— А лебеді прилетіли цього року? — спитав Хелл.
— Прилетіли, вони звили гніздо в очереті і тепер рідко плавають, — Хертвіг нарешті вийняв із сейфа якісь папери, розстелив на столі карту і завісив вікно шторою. — Не люблю яскравого світла, — скривився він. — Так от, операція Краба.
Хелл закурив і сів на кінець столу, підставивши стілець Муратову, але той схилився над картою і одразу впізнав контури Чорного моря, Кримського півострова, синю стрічку Дніпра,
— Що це за операція? — спитав він.
Хертвіг оглянувся на двері, потім перевів погляд на Муратова і посміхнувся.
— Не поспішай. Ти її знатимеш краще ніж свої п'ять пальців. Полягає вона в тому, щоб на човні перепливти Чорне море оцим ось маршрутом, — показав він на карті, — обійти Крим, де нас завжди найбільше чекають з моря, пройти мис Тарханкут, Каркінітську затоку, острів Джарилгач і висадитись отут, у Садовську.
— Як це висадитись? Коли? — здивувався Юрій. — Хто ж нас там чекає? Отак просто і висадитись?
— Нас прикордонники завжди ждуть, аякже, — пожартував Хелл. Мружачись від диму, він пильно стежив за обличчям Муратова.
— Висаджуватись треба, вночі, — продовжував Хертвіг, — після дванадцятої години. Ми вибрали час від першої до другої ночі. В цей час в квадраті «350» будуть подаватися сигнали з берега, йти просто на них. На березі ждатиме Кенгуру — наш досвідчений співробітник. Він влаштовує на проживання, на роботу і замітає всі сліди.
— А човен? — спитав Муратов.
— Човен треба втопити за милю від берега, бо після дванадцятої по всьому узбережжю патрулюють прикордонники і можуть його помітити. Та й до берега пливти треба більше під водою. Ви добре вмієте впірнати і плавати? — спитав раптом Хертвіг Муратова.
— Я? — здивувався Муратов. — Так це мені виконувати цю операцію?
— А ви ж що…
— Я? З радістю! Це дуже цікава й дуже складна, небезпечна операція. Я саме такої й хотів.
— Ми вибрали тебе, Шакале, — помахуючи ногами, ліниво протягнув Хелл. — Я давно покладаю на тебе великі надії. І не тільки я. У Федеральному бюро зупинились на твоїй кандидатурі. Як агентові № 1, тобі й підготували саме цю операцію, бо в тебе є всі дані, щоб її виконати. Крім тебе, навряд чи хто зумів би.
Муратов мовчав і всміхався, він навіть трохи зблід.
— Я думаю, що… — він пом'явся і глянув на Хелла, — ви не пошкодуєте, що доручили мені цю операцію.
— Тепер, значить, практично… Що ми маємо робити? — Хертвіг підсунув Муратову топографічну карту, опис Каркінітської і Джарилгацької заток на Чорному морі, лоцманський довідник. — Оце ось забирай і гарненько проглянь. Тепер так. Я вилітаю через дві години, а тобі доведеться летіти вночі. Як у нього з документами? — спитав Хертвіг Хелла.
— Кроунті привезе йому турецьку візу, паспорти, а також гроші. Це буде годині о десятій вечора.
— Літак. подадуть о дванадцятій, — нагадав Хертвіг. — Звідси на аеродром ви не встигнете.
— Та нам і лишатися тут не варто. Ми поїдемо разом з тобою і залишимо Шакала в літньому таборі коледжу.
— Правильно, там до аеродрому година їзди.
— Тепер… Ти ж йому поясни, де ви зустрінетесь в Туреччині.
— Там, де звичайно. В котеджі Дракона. Я попереджу його, потім робитиму свою справу, а Шакал хай їде з аеродрому просто до нього. — Хертвіг схилився над картою. — Дивіться, — звернувся він до Муратова. — Ось шосе із Стамбула в Сіноп… Ви наймаєте на аеродромі таксі і їдете на двісті сімдесятий кілометр. Тут буде дорога вліво, до Босфору. Звертайте на неї і потрапите прямісінько до Дракона. Ясно?
— Ясно, — сказав Муратов.
— Все! Їдемо! — квапив їх Хертвіг, замикаючи сейф. — Поїхали! — Він узяв невеличкий чемоданчик і першим вийшов з кабінету.
Дружина стояла на веранді заплакана й худа, як дівчинка.
— До побачення, моя маленька, — сказав Хертвіг, на ходу обіймаючи її за плечі. — З Азії повернуся і пробуду з тобою кілька місяців, — він лишив її на східцях, вскочив у машину, завів мотор.
— Швидше, швидше, — підганяв він Хелла і Муратова. — Вибач, Ліззі, запізнююсь на аеродром. — Машина крутнулася по подвір'ю, вискочила за браму і помчала в гори. Тільки квітки, зачеплені нею, ще довго гойдалися на тонких своїх ніжках, торкаючись пелюстками чорного асфальту.
Юрій сидів у альпійській сторожці, не запалюючи світла, ждав Кроунті з документами, який мав посигналити йому з дороги, що тяглася під кряжем внизу, і відвезти на аеродром.
Сьогоднішній день йому здавався дуже великим. Він одкрив йому шлях у таємничий світ, він дав йому змогу заглянути в своє майбутнє, і Муратов зрадів і злякався одночасно. Перед ним лежав шлях, сповнений невідомості й таємниць, шлях, що випадає на долю небагатьох — лише сміливі, сильні люди здатні його пройти. Так принаймні говорив йому Хелл. В цьому було багато поживи для його самолюбства, яке в юності так переповнює людську душу, багато спокусливого: якже, він стає невідомим, стає таємницею і їде кудись у інші країни…