Зорі падають в серпні
- Автор: Сизоненко Александр Александрович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Зорі падають в серпні». Краткое содержание книги:
Юрко й сам не помітив, як звик у коледжі до режиму, до тренувань, до оцього напруженого життя. Він не розумів, як це сталося, що думалось про рідне село все рідше й менше, як про щось далеке й недосяжне. Альпи й коледж стали йому справжнім притулком. Чи смерть батьків, чи увага й розкіш, якими оточили його тут після інтернату, чи, може, думки про те, що немає більше повернення до старого — він не знав, що саме так змінило його думки. Мабуть, усе, разом взяте. Взагалі Юрко не дуже й задумувався над цим, а останнім часом і зовсім не думав про своє життя. Ну, а якби й думав, то хіба міг би зрозуміти, що його вплутали в міцні і неподатливі сіті Хелл, доктор філософії і все оце розраховане до дрібниць життя коледжу.
Після від'їзду Хелла він ні разу не був у Олекси Петровича, ні разу не заговорив з ним. Учитель поглядав на нього з якоюсь боязкістю, і це ще більше дратувало Юрка, викликало презирство до Юрського. Він відповідав на його уроках коротко, сухо, наче в суді, а Олекса Петрович не міг зважитись і розпитати його про причини такої поведінки, і день за днем вони ставали чужішими. Юрко тепер згадував минуле і переконувався, що вони завжди були далекими і чужими людьми. А може, йому так здавалось. З його легкої руки вихованці коледжу прозвали Олексу Петровича «Зрадником», і ця кличка загуляла по коледжу, хоч ніхто й не знав, звідки вона походить.
Директор коледжу і Олекса Петрович прийшли сюди недаремно. Хлопці насторожились: щось має бути.
Але нічого особливого не трапилось. Прийшли й інші вчителі і тренери і в присутності вихованців розпочали стрілецький матч. Приз переможцеві — золотий годинник. Стріляли всі добре. Мабуть, основним у житті цих людей була все ж стрільба. Не було сумніву, що приз. дістанеться поварові. Але, на здивування всіх, Олекса Петрович з десяти пострілів не зробив жодного промаху, і годинника вручили йому. Він стріляв із свого власного пістолета, але це дозволялося.
Пошукавши очима, він зупинив погляд на Юркові і підійшов до нього:
— Я хочу подарувати тобі цей годинник, візьми.
Юрко навіть не глянув на годинник. Він суворо подивився Олексі Петровичу у вічі й глухо сказав:
— Від вас я не візьму… нічого! — він повернувся до Олекси Петровича спиною і відійшов.
Здивувалися всі, навіть доктор філософії, і тільки Олекса Петрович лишився спокійним. Він поклав годинник в кишеню, наче нічого й не трапилось, і тільки промимрив собі під ніс:
— Так, так… — і посміхнувся.
Розділ восьмий
У ТАЄМНИЧИЙ СВІТ
Минуло ще кілька років. У коледжі сталися деякі аміни. Юрський постарів за цей час через невдачі, які його підстерігали на кожному кроці. Якось він сказав директорові, що вихованцям коледжу треба б краще знати сучасну російську літературу.
— Для чого? — примружився на нього доктор філософії.
— Якщо їм доведеться працювати в Росії…
— Припустімо.
— То це знання стане їм у пригоді. Взагалі — це крайня необхідність. Як же можна працювати в країні, не знаючи її літератури…
— І ідей, за які вона бореться, так?
— Так, і ідей, — підхопив Олекса Петрович.
— А може, ми з них виготовимо звичайнісіньких комуністів та й пошлемо в Росію? Містер Хелл буде дуже задоволений!
— Ви іронізуєте, пане доктор, а я запевняю, що незнання літератури спричиниться до провалу. Це ж цілком ясно.
— А я вас запевняю, що ці ваші наміри мені незрозумілі. Вони зашкодять нашій справі, бо вивчати радянську літературу — це пропагувати серед наших вихованців, у яких ще не до кінця сформований світогляд, комуністичні ідеї. Тобто ми віддамо їх тому ж середовищу, з якого з такими труднощами вибороли. І взагалі раджу вам більше обдумувати і зважувати свої наміри і пропозиції.
Коли приїхав навесні Хелл, Олекса Петрович висловив і йому свою думку, а також знову нагадав про те, що Муратова пора було б уже влаштувати в університет. Хелл обіцяв обдумати його пропозиції, і коли вже Олекса Петрович зібрався йти, він спитав:
— А чому ви так клопочетесь про Муратова?
— Це єдина людина в світі, яка мені не чужа.
— Сумніваюсь, — буркнув Хелл, але Юрський зробив вигляд, що не почув його репліки.
— Я вже старий, містер Хелл, а на старість хочеться мати притулок, дуже хочеться мати якщо не рідну, то хоч близьку людину… І я просив би вас залишити Муратова тут, влаштувати його в університет. Дуже прошу! Хоч би заради того, що я ж вам допоміг, я подав думку про викрадення інтернату.
— Добре, подумаю про це. Але вас Муратов ненавидить. За що?
— Не знаю, — розвів Юрський руками. — Мабуть, йому хтось сказав про батька, щоб посварити нас. Я думаю, що мені вдасться повернути його прихильність.