Зорі падають в серпні
- Автор: Сизоненко Александр Александрович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Зорі падають в серпні». Краткое содержание книги:
— Човен? Який човен? — спитав дервіш, вклонившись.
— Дракон знає… Скажіть, щоб завтра човен був тут неодмінно.
— Все передам, як сказано, — старий вклонився і, не дожидаючись, коли Хертвіг сяде в машину, зайшов у дім.
Хертвіг відпустив гальма, завів мотор. Машина викотилася на металеву плиту перед брамою, півхвилини постояла. Важка брама відчинилася перед нею автоматично і, як тільки машина виїхала, зачинилася. Одразу ж продзвенів десь у будинку дзвоник, попереджаючи, що ворота замкнулись і електромотори можна виключити.
«За останнім словом техніки», вдоволено подумав Хертвіг, розвертаючись. Особняк, затиснений горами, промелькнув і зник, закритий деревами, що росли обабіч шляху, а Хертвіг мчав асфальтованою дорогою і думав про те, скільки вже з'їжджено і сходжено по чужих країнах, скількох людей йому доводилося проводжати в небезпечні таємні мандрівки, що були багатьом першими і останніми в житті. От і зараз має прилетіти цей юнак…
— Чорт! Міцне у Дракона вино! — вилаявся Хертвіг. — Бач, на які філософії потягло!
Наступного ранку у тому ж таки котеджі, на березі Босфору, грали в теніс. З одного боку низенької сітки стояв з ракеткою аспідно-чорний хазяїн котеджу; огрядний, років п'ятдесяти, з сигарою в зубах, він на диво легко пересувався по майданчику, ракетка його без видимих зусиль зустрічала м'яч в повітрі і довгим граційним рухом повертала назад, а молодий, сухорлявий і легкий, мов кішка, противник ледве діставав ті м'ячі в акробатичних стрибках. Говорили вони чистою російською мовою.
— Ще кілька отаких трюків, хлопче, і ти виграєш.
— Мені б легше гралося з чортом, аніж з вами, — відсапуючись, сказав на те юнак.
— Але ж рахунок на твою користь, чого ж ти сердишся?
Старий зробив різкий крок назустріч м'ячу і, всім корпусом перемістившись на праву ногу, несподівано і блискавично послав через сітку різаний м'яч. Загоріле й довге, як у щуки, тіло молодшого майнуло в повітрі, і хоч м'яча він не дістав, та беззвучно й красиво торкнувся землі руками, потім грудьми, вигнувшись, перекотився і став на ноги.
— Чудово! Якщо не на шибениці в Росії, то на арені цирку кінчатимеш життя, мій хлопчику! Я мало кому програвав, але отаких трюків, такої одчайдушної сміливості не бачив. Але ходімо от хоч би сюди, — старий показав на повиту плющем альтанку під чинарами. На столі стояв сніданок, в красивих прозорих пляшках іскрилось вино.
— У котеджі нікого немає. Ми лишились тут господарями. Доки приїде Хертвіг, маємо час поговорити. Перед купанням вип'єш?
Молодий заперечливо похитав головою і з неприхованою цікавістю дивився на старого. Він не знав його: цей дивний чоловік, мабуть, все підготував у котеджі ще на світанку спеціально для зустрічі з ним, — інакше чому котедж спорожнів? Старий налив собі вина, примружив око і посміхнувся.
— Ти що дивишся на мене, як осел на килим? Хочеш знати, з ким маєш справу? Не поспішай, мій друже. Про все дізнаєшся. Твоє здоров'я, Шакале!
Він одним духом випив. вино і з насолодою облизав губи. Були вони в нього масивні, товсті, з гострими міцними краями. Крупний вислий ніс, весь у темних родимках, чорні волохаті брови над пронизливими витрішкуватими очима, важкі щелепи — все його обличчя нагадувало сфінкса, видовбаного з граніту.
— А тепер — в купальню, — наказав він і перший рушив кам'янистою стежкою поміж помаранчами і виноградною лозою. Молодий ішов за ним, як приречений. Стомленим рухом стягнув у купальні спортивні тапочки й носки; лишившись у трусах, кинув погляд на трамплін, потім на господаря, збираючись про щось запитати його, але одразу ж здригнувся і відступив крок назад.
— Так це ви і є Дракон? Мені Хелл розповідав про вас.
— Еге, це я, мій хлопчику! Я.
— Як я одразу не міг догадатися! Я ж чув, що ви граєте в теніс, як…
— Як чорт, правда? Нічого, не біда, що ти не догадався. В Росії ти, слава аллахові, будеш уважнішим, — він поглянув на годинник. — Хертвіг щось запізнюється, правда? Раз так, скупаємося, доки він приїде, освіжимося, потім поснідаємо. Згода? Ну, раз так, у воду! У воду, хлопче!
Але юнак невідривно дивився на широкі волохаті груди старого, на яких витатуйовано було зеленуватою тушшю вогнедихаючого дракона, йому ще в Альпах доводилося чути багато дивного про цього вславленого східного розвідника. І от перше ж завдання він виконуватиме під його керівництвом. Хіба не честь? Взагалі вся подорож від Альп аж сюди, до Босфору, нічний політ у військовому літаку, оцей котедж, затиснутий скелями, і передчуття чогось цікавого, небезпечного й таємничого не покидало Шакала, відколи він виїхав з коледжу. Воно було свіжим і яскравим ще й сьогодні ранком. Але дізнавшись, що перед ним сам Дракон, Юрій відчув дивну й неприємну тривогу.