Зорі падають в серпні

Спека. Над гранітним кряжем, що оддалік спадає до моря, тріпотливо вруниться повітря, наче над велетенським розпеченим утюгом, — здається, хлюпни на нього, водою, і граніт зашкварчить, бабахне парою попід саме небо. І хоча б вітер подихнув чи хмарка набігла! Де тамі Небо чисте, а море розпласталось під сонцем, затверділе, гладеньке, прозоре, здається, воно більше ніколи не народить хвиль: при березі на воді лежить порожня коробка від сірників і не гойднеться, наче її поклали на стіл.

До самого моря збігає тропічний сад, огороджений високим кам'яним муром, звабливо манить темнозеленою прохолодою. Але холодку і в ньому мало: сонце зупинилось у зеніті. Тіні від пальм лягли при самому стовбурі темними велетенськими шапками, а від рівних рядів винограду і лаврів — куценькими сітями.

Під крайньою від моря пальмою, в круглій її тіні, наче якийсь хижий птах у гнізді, сидить на килимі в одних трусах аспідночорний огрядний чолов'яга, густо обцяткований краплинами води. Він, мабуть, щойно викупався і тепер збирається обідати: перед ним пляшка вина, помаранчі, сир. Поряд стоїть довгоногий, сухопарий чоловік у білих штанях до колін і в крислатій панамі, запилений і стомлений довгою дорогою.

— Чого так давно не заглядали, Хертвіг? — чорний огрядний чоловік посміхнувся.

— Справа термінова і дуже серйозна, Драконе, — відповів Хертвіг.

— Ви ніколи не їздите в дріб'язкових справах, — проклекотів Дракон, — та ще в таку спеку. Сідайте, Хертвіг, та випийте з дороги. Воно й розмова веселіше піде.

— Та ні, — Хертвіг стомленим рухом стягнув панаму і довго витирав бриту спітнілу голову, що блищала, неначе фарфорова куля. — З вашого дозволу, я скупаюся, мабуть…

— А чого ж, купайтесь, — байдуже здвигнув плечима Дракон і поклав у рот чималий шмат сиру.

Хертвіг швидко роздягнувся, потоптався на місці і оглянувся на господаря.

— Тут каміння немає, Драконе?

— Щось вас, Хертвіг, останнім часом мучать підозри. Це погано, мій друже.

— Так що, можна пірнати? — нетерпляче спитав Хертвіг.

— Звичайно. Бійтесь каменюки під водою там, де її можуть підкласти вам росіяни, а в мене, Хертвіг, ви як у аллаха за пазухою.

Останньої фрази Хертвіг не розчув. Він легко підплигнув на одному місці і, трохи пригнувшися, по-спринтерському розігнався і стрибнув з берега, його біле, незасмагле ще тіло майнуло в повітрі і шубовснуло у воду. Він довго не виринав. Дракон з натугою повернув голову до моря і рахував секунди. Пройшла хвилина — Хертвіг не випірнав. Дракон махнув рукою і налив собі вина. Тільки тепер у цілковитій тиші почувся плюскіт, і блискучу круглу голову Хертвіга він побачив далеко від берега.