Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
Таке поступове розміщування ВМС України в Севастополі, звичайно ж, не влаштовувало деяких керівників у Росії. Після невдалого iніцiювання кримського референдуму російські полiтики перекинули свої зусилля на Севастополь. До міста приїздить група так званих спостерігачів, очолювана депутатом Верховної Ради РФ Є. Пудовкiним, і від імені російського парламенту оголошує про наміри змінити статус Севастополя. Пудовкiн запевнив, що “повзучу українiзацію провести в Севастополі... не вдасться”, “це славнозвісне місто було, є і буде базою російського флоту... Тому Україні слід подумати про нове місце дислокації для своїх кораблів” (“Флаг Родины”, 23 липня 1992 р.).
Ця заява була ні чим іншим як закликом переглянути кордони. Далі в Севастополі, не без підтримки Москви, зокрема лідерів деяких фракцій у парламенті Росії, розгорнули кампанію за надання Севастополю російського статусу. Найбільше сподівань у цій політиці покладали на флот, якому належало стати основним важелем тиску на Україну. Це ще більше загострило українсько-російські відносини. А події, пов’язані з СКР-112, прискорили зустріч між двома президентами.
Ялтинська Угода — шлях до конфронтації та втрати флоту Україною
Адмірал Громов: училища не здавати! • Бойовий заступник Микола Костров • НДЦ ”Океанаріум”, 1-й Центральний НДІ ВМФ • Житло російському ЧФ — за гроші України
Леонiд Кравчук і Борис Єльцин зустрілися 3 серпня 1992 року в Ялті. Результатом цієї зустрічі стала підписана Угода між Україною та Російською Федерацією “Про принципи формування ВМС України та ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР”.
Головне для української сторони в цьому документі, що на перехідний період Чорноморський флот було виведено із СНД. Він ставав флотом України й Росії з об’єднаним командуванням, що його призначали президенти обох країн. Комплектування флоту радили здійснювати призовниками України та Росії порівну (50 на 50%). Протягом перехідного періоду, тобто до кінця 1995 року, сторони, що домовляються, можуть спільно користуватися наявною системою базування й матеріально-технічним забезпеченням. Майже з кожної статті планували укласти додаткові угоди, навіть строки призначили. Те, що такі документи буде ухвалено нескоро, а Ялтинська угода стане ще одним кроком до дальшої конфронтації, можна було угледіти вже на першому етапі переговорів експертних груп України та Росії в Севастополі. Російська сторона бачила ЧФ одірваним від складу ВМФ колишнього СРСР і пропонувала 60% його залишити собі, а 40 — віддати Україні. Українська сторона заявила про своє право одержати у власність з’єднання ЧФ, дислоковані в портах України. Зокрема вона запропонувала ділити тільки кораблі та судна і не чіпати інфраструктури. Російська делегація зазіхала, ясна річ, на інфраструктуру. Врешті роз’їхалися — ні вашим, ні нашим.
Угодою, ухваленою в Ялті, не були задоволені ані на ЧФ, ані у ВМС. Перші — тому що флот виведено із СНД і він мав бути поділений. Другі — тим, що створення ВМС відкладалося майже на два з половиною роки. Українські моряки вважали це за серйозну поступку України на переговорах.
Я добре пам’ятаю, яка апатiя охопила офіцерів орггрупи. Таке рішення приголомшило всіх. Цю Угоду багато хто з офіцерів розцінив як антиукраїнську, таку, що суперечить державним інтересам. Адже хибно створювати об’єднане командування Чорноморського флоту, коли ще нема чого об’єднувати, немає ані українського, ані російського флотів. А як проводити виховну роботу, навчати рідної мови, вивчати історію тощо? Запитань поставало безліч.
Флот, як і раніше, фінансувала Україна, хоч він виконував накази російського військового відомства й ніхто його ділити та передавати Україні не збирався. Крім того, подвійне підпорядкування флоту було суто формальним. А двозначне тлумачення окремих статей та положень Угоди призводило тільки до хаосу в правових відносинах між Чорноморським флотом та Військово-Морськими Силами. Ніхто також не міг уявити, як ця Угода втілюватиметься, коли між двома командуваннями склалася ворожнеча. А що так станеться, можна було передбачити. В Угоді закладався воєнний союз двох держав на морі. Проте враховуючи, що Україна вирішила не входити ні в які воєнні союзи, конфлікт був неминучий.