Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
Вже згодом я побував на сторожовому кораблі у Настенка й узнав про всі подробиці тієї справи.
Тож перед тим, як корабель вирушив до Одеси, з займаних посад, як полiтично неблагонадійних, було знято начальника штабу бригади капітана 2-го рангу Миколу Жибарєва, заступника командира бригади капітана 2-го рангу Юрія Тарабукiна і помічника командира дивізіону капітан-лейтенанта Василя Горобця. Від командира СКР-112 капітан-лейтенанта Сергія Настенка зажадали рапорту про звільнення в запас. Офіцерам, які присягнули народові Україні, вже не надавали чергових звань. “Ненадійних” викреслювали із списків на отримання житла. Чаша терпіння переповнилась. Коли виходили з затоки в море, команду підняти Державний прапор України виконав командир відділення сигнальщиків старшина 2-ї статті Анатолій Палашов, який був призваний з Ялти.
З командного пункту Кримської військово-морської бази вже летіли накази. Корабель на повітряній подушці МДК-184 мав перекрити бонові ворота. Та дарма. Сторожовик вийшов у море. Тоді за ним організували погоню. Групі переслідування, до складу якої увійшли малий протичовновий корабель (МПК-93), малий десантний корабель (МДК-184) та ракетний катер (РК-260), наказали затримати і не пустити сторожовика до Одеси.
МДК-184 чотири рази відкривав вогонь по курсу СКР-112, з ракетного катера також по курсу скидалися швартови, щоб вивести з ладу рульовий пристрій сторожовика.
В повітря було піднято два літаки ЧФ Б-12. З флотського командного пункту їм надійшла команда почати iмiтацію торпедної атаки СКР-112. Розуміючи, що це провокація, командир ланки літаків попросив повторити команду і ввімкнув магнітофон. Повтору не надійшло.
Найнебезпечніша ситуація під час переслідування утворилася, коли СКР “Разительный” з приспущеним правим якорем подав назад, щоб вивести з ладу гвинти та рульовий пристрій СКР-112. Група захвату стояла в нього на баці й чекала команди.
Збагнувши критичність ситуації, в Одеському військовому окрузі заворушилися. В повітря підняли винищувач СУ-27. Встигли й українські прикордонники. Сторожовик пришвартувався в Одесі й невдовзі наказом міністра оборони України його було включено до складу ВМС.
Адмірал І. Касатонов назвав цей перехід злочинним. Тоді як старшого лейтенанта Комiсарова, що викрав корабель з того ж Донузлава, зробили чи не національним героєм Росії, коли він прибув до Севастополя. Льотчиків, що викрали шість винищувачів з України і перегнали їх до Росії, там зустріли з почестями. А екіпаж, що вийшов із свого українського порту й прослідував у свій же український порт, оголосили злодіями.
Через два дні відбулася прес-конференція. Я попросив Касатонова прокоментувати свої звинувачення. Адмірал роздратувався, але нічого, ясна річ, не сказав.
Командувач флоту вибухнув цілою низкою протестів та заяв, у яких звинуватив у тому, що сталося, Мiнiстерство оборони України та командування ВМС України. Якраз саме цю причетність не було доведено. Та за тієї ситуації, коли керівництво обох держав не могло розв’язати проблеми флоту і люди опинялися поза законом, Міністерство оборони все ж надавало допомогу. Злочинно було б не втручатися. Шкода лишень, що така допомога надходила дуже рідко і невпевнено.
Ще одна помилка полягала в нехтуванні наказу Президента України про нагальність сформувати ВМС України. Цей процес було заморожено. В Києві ще сподівалися, що Чорноморський флот стане весь українським, і з ВМС не треба поспішати. А люди й далі складали присягу й поповнювали орггрупу. По кілька місяців вони перебували в невіданні, не мали конкретних посад, тому що не було затверджено штати. Це істотно гальмувало процес формування ВМС. Офіцери та мічмани з ЧФ не хотіли переходити до орггрупи, бо не знали, які посади їх ждуть.
Хто і чому створив таку ситуацію, ми не знали. Підозри та здогади були найрізноманітніші. Подейкували навіть, що це шкідництво проросійськи настроєних генералів.
Першою, хто пробував зрушити питання про створення Військово-Морских Сил, була Спілка офіцерів України (СОУ). Вона пройшла найскладніший шлях становлення. Зареєстровану в жовтні 1991 року Міністерством юстицiї, СОУ було дозволено на всій територiї України. Проте севастопольська організація в повний голос заявити про себе не могла. Командування флоту під орудою адмірала Касатонова заявило, що СОУ — націоналістична організація, яка за основну мету вважає створити Збройні Сили на національному ґрунті, що Спілка офіцерів — прототип УПА та бандерівщини. На другий з’їзд СОУ “підпільники” знову ж таки від’їжджали нелегально.