Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
В медично-біологічній лабораторії досягли унікальних результатів, які рекомендують контактування людини з дельфіном. Од цих взаємин у людини відновлюється бiоенергетичне поле, йде підзаряджання енергії, якої бракує.
29 жовтня 1992 року на вірність народові України приніс присягу особовий склад Науково-дослідної бази 1-го Центрального НДІ ВМФ, якою командував капiтан 1-го рангу Олег Продан. З 29 офіцерів присягнуло 26.
Лави ВМС України дедалі зростали. Але це не був переможний похід. Нові частини не можна було забезпечити всім необхідним. Перебої у виділенні грошей, відсутність потрібних фахівців, невідпрацьована остаточно штатна структура штабу, — все це не могло не позначитися на темпах будівництва українського флоту. Спроби налагодити справи, щоб послуговуватися набутками Чорноморського флоту, були марними. Ялтинська угода, як і раніше, не діяла, мало того, надавала чорноморцям різноманітних благ за рахунок України.
Болючою у ВМС була житлова тема. За 1992 рік безквартирні офіцери та мічмани, а їх у Севастополі — півтори тисячі, не одержали жодної квартири. Це геть спростувало твердження Касатонова, що у ВМС України йдуть тільки заради того, щоб одержати житло. Проте від цього легше не було. Чому ж усе-таки нам не надавали квартир?
При Чорноморському флоті існувало будівельне управління, що не належало до його штату. За Союзу воно підлягало Мiністерству оборони. В січні 1992 року весь військовобудівельний комплекс став українським, але це управління в силу військово-територіальної належності опинилося в підпорядкуванні Касатонова. Будівельне управління для флоту виконувало понад п’ятдесят відсотків замовлень, решту — для інших видів Збройних Сил колишнього Союзу.
Вийшло так, що замовлення на будівництво житла робив адмірал Касатонов, а гроші платила Україна. Розподіляли житло лише для чорноморців, які підпорядковувались командуванню російського військового відомства. Абсурд? Цей факт у ВМС розцінювали як зрадництво тих, хто в Києві займався питаннями будівництва та фінансування ЧФ. Iгнорували нас і саботували досить продумано, щоб перешкодити створюванню ВМС. Саме так ми тлумачили дії керівництва капітального будівництва та розквартирування військ Міністерства оборони України. Вкладалися мільйони, перевиконувалися плани заради зміцнення позицій Чорноморського флоту. Всі заслуги в будівництві житла сипалися на Касатонова, всі огріхи адресували Україні. Це тоді, коли майже вісімдесят відсотків офiцерів та мічманів ВМС, які жили в Севастополі, не мали житла і платили половину своєї зарплати, щоб найняти квартиру. Сім’ї багатьох із них залишилися в Донузлаві. Військовикам доводилося жити далеко від сімей і бозна в яких умовах. Сам командувач ВМС контр-адмірал Борис Кожин жив в одній з кімнат санчастини, розташованої на території містечка, де розміщувався штаб.
Чорноморському ж флотові тоді передали понад 1400 квартир. Якщо врахувати, що за півроку (1992) для всіх Збройних Сил України збудували близько 5400, а для ЧФ — 1200, то не важко підрахувати: кожну п’яту квартиру було віддано флотові, але не українському. Як це назвати? Україна переживала тяжкі часи, люди затягували паски, тоді як величезні кошти вкладалися в те, що Україні не належало.
Обуренню нашому не було меж. Однак у відповідь — обіцянки-цяцянки.
Це була політика. Хто її робив у Києві, в Міністерстві оборони, ми не знали. Знали й бачили одне: квартирами завойовується флот. І завойовує його не Кожин, а Касатонов. Тому що тих, хто складав присягу Україні, вижбурювали з частини й викреслювали, звичайно, із списків на житло. Відданим Касатонову квартири давали без розмов.
У листопаді того ж року командування ВМС в одній з телеграм міністрові оборони України стосовно житла писало, що “генерал-лейтенант Д. Рудковський, використовуючи базу будівельного управління ЧФ та підставних осіб (вигаданого полковника Кокоєва), споруджує дачі в районі селища Любимівка в Криму”. Проте жодної реакції на телеграми не надійшло. Рудковський і далі собі служив, а житло для військовослужбовців ВМС так і не зводилося.