Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
Підтримка знизу додала наснаги командуванню ВМФ Росії та Чорноморського флоту. Головком ВМФ адмірал Ф. Громов надіслав телеграму адміралові І. Касатонову, начальникам обох училищ та копію першому заступникові міністра оборони України генерал-полковникові І. Бiжану. В ній містився наказ командувачу ЧФ “ужити необхідних заходів, щоб полегшити роботу і зберегти сучасний статус училищ”. Касатонов одразу ж надіслав телеграму до Міністерства оборони України: “Мені наказано здійснювати контроль за припиненням роботи ваших комісій, задля чого сплановано заходи”.
Заступник міністра оборони України генерал-полковник Iван Бiжан шле телеграму адміралові Феліксу Громову, де сказано, що “ці училища України до складу ОЗС СНД ніколи не належали”. Iван Бiжан попередив командувача Чорноморського флоту й про наслідки протиправних дій. Телеграма наголошувала: “Якщо Військово-Морському Флотові Росії необхідно готувати фахівців не лише в семи військово-морських училищах РФ, а й у двох українських, то це треба вирішити цивілізовано шляхом, у межах наявних угод СНД, а не шляхом протиправних дій.“
Чимдалі пристрасті все розпалювалися. З Києва до Севастополя негайно вилетіли заступник міністра оборони України генерал-лейтенант А. Лопата і начальник Управління військової освіти МО України генерал-майор Ю. Прокоф’єв. Вони проводили глобальну роз’яснювальну роботу в обох училищах. Завдяки дипломатичному талантові Анатолiя Лопати обстановку трохи нормалiзували. Кожному курсантові надали право присягати тій державі, в якій він служитиме по закінченні училища. Діяла домовленість, за якою курсанти і слухачі мали право довчитися і закінчити військово-навчальний заклад безплатно. І все ж Головком ВМФ Російської Федерації шле на ЧФ телеграму: “В зв’язку з тим, що умови щодо оплати навчання неприйнятні, прошу відрядити курсантів 1-го курсу, які склали присягу Росії, на дальше навчання у військово-морських училищах РФ”.
Ба навіть таке перепідпорядкування училищ не задовольняло командування Чорноморського флоту. Воно вирішило ввести свої додаткові резерви — добре сконтактовані проросійськi громадські організації, які одразу ж зібралися на міський мітинг “жителів міста” і проголосували за “поновлення російського статусу Севастополя і виведення з міста орггрупи ВМС України“.
Командування ЧФ мало ще одне знаряддя — Спілку офіцерів Криму, куди ввійшли військовослужбовці флоту. Ця організація закликала чорноморців “стати під Андріївський прапор”. Щоб надати Севастополю російського статусу, затято ратоборствував у ті дні й Фронт національного порятунку, очолюваний депутатом міськради О. Кругловим. Цей “фронт” мав найтісніші зв’язки з командуванням флоту через прес-центр ЧФ. Лідер цієї організації запевняв, що вони добре порозумілися з донськими і кубанськими казаками, які нібито за першим покликом готові приїхати до Севастополя. Після того, як він авторитетно виступив перед офіцерами штабу флоту, учасники зборів прийняли резолюцію зі зверненням до Верховної Ради Росії, в якій просили негайно розглянути документи про російський статус Севастополя.
... В орггрупі ВМС тим часом розв’язували органiзаційні питання, складали плани. Відбулося перше засідання Військової ради ВМС, де обговорили, як далі дбати про духовне відродження особистості, як налагодити нові щирі взаємини між військовослужбовцями.
Орггрупа розробляла пропозиції, як запроваджувати Ялтинську угоду. Активну участь у цій роботі взяв капітан 1-го рангу Микола Костров, якого 20 липня було призначено на посаду заступника командувача Військово-Морських Сил України. Він прибув до Севастополя по закінченні Військової академії Генерального штабу. Хоч і молодий (він народився 1950 року), офіцер мав багатий досвід і одразу показав себе умілим організатором та рішучим командиром. Микола Костров, пройшовши вишкіл у Вищому військово-морському училищі імені Ленінського комсомолу, служив на Тихоокеанському флоті. Командував атомним ракетоносцем, був начальником штабу дивізії атомних підводних човнів.
Поява Миколи Кострова справила на севастопольців, та й на чорноморців, гарне враження. Перші зустрічі з журналістами показали, що прийшла людина ділова, яка не вдається до крайнощів, а прагне діалогу двох командувань. Авторитет його зростав.
Важко було втаємничитися в процеси формування командної ланки ВМС, але прихід Кострова і його заплановане призначення на посаду заступника командувача чомусь суперечило планам Бориса Кожина. Він запропонував йому посаду начальника командного пункту. Кострову довелося тоді з’їздити до Києва, щоб достеменно з’ясувати, яку йому вготовано посаду насправді. І все ж наказом міністра оборони капітана 1-го рангу Миколу Кострова було призначено заступником командувача ВМС.