На визвольних стежках Европи

Найвищою клясою в американській зоні Німеччини була Південно-Західня Оберліґа. Другим щаблем по ній були так звані Крайсліґи.

АСФ Розенгайм належав до крайсліґи, яка охоплювала Мюнхенську, Авґсбурзьку і Реґенсбурзьку області. Друга крайсліґа включала решту зони. Мистці тих ліґ входили до оберліґи на місце двох команд, що в розгривках зайняли останні місця.

Розенгайм був доброю дружиною і тримався звичайно у вищій половині табелі, одначе мистецтва не здобув. В той час мистцем стала команда "Ян" з Реґенсбурґу і заавансувала до оберліґи. Однією з кращих дружин нашої ліґи був Б.Ц. — Авґсбурґ, що якийсь час був в оберлізі. В моїй пам'яті чітко затрималося змагання з тим клюбом в Розенгаймі. Згідно з німецькою системою крити один одного, мені попався як суперник їхній найкращий нападник Пляцер, який кілька разів грав у репрезентації Німеччини. Він був високий, довгоногий, стійкий грач, мав сильний стріл і здобував для них найбільше ґолів. Я мусів його дуже уважно крити, бо якщо він мене на пару кроків випередив тоді пиши пропало. Я досить добре вив'язався, бо йому вдалося здобути тільки одні ворота, зате він мене так вимучив, що я ледве витримав до кінця змагання, яке ми програли з рахунком 1:3.

По змаганні я пішов до Дейчаківських. Хоч Марійка поставила переді мною добру вечерю, я, бувши дуже змучений, не міг нічого їсти і тільки випив кілька літрів води.

Увечері в ту неділю в Мюнхені відбувався великий баль, влаштований Карпатським лещетарським клюбом у першорядному готелі "Реґіна" і який мав бути найбільшою подією сезону. На цей баль була запрошена еліта цілого Мюнхену і околиць.

О годині 9-ій вечора я сів на поїзд, за годину вже був у Мюнхені і відразу подався на той баль. А тому, що я був досить знаний серед прихильників спорту й серед студентів, то як тільки показався на залі, різні знайомі стали запрошувати мене до своїх столів і частувати різними напитками. За короткий час я тут і там випив з ними по чарці і мені закрутилася голова, бо я був дуже втомлений і не мав нічого в шлунку. Зайшовши до вбиральні, там присів у вигідний фотель, щоб трохи відпочити. На тому фотелі я заснув, проспав там усю забаву. Аж як усі розходилися біля 5-ої години ранку, мої приятелі розбудили мене й завезли на моє мешкання на Макс II Денкмаль площі. Отак тоді я і програв змагання, і проґавив найбільшу аферу сезону.

Хоч в той час я вже відновив був свої медичні студії і ніби повинен був знати, як дбати про охорону свого здоров'я, то мушу признатися, що як я, так і всі наші спортовці не дуже шанували те своє здоров'я. Лікарських оглядів чи лікарської опіки над клюбами тоді не існувало не тільки в нас, але й в таборових клюбах. До лікаря йшли тільки з якоюсь поважною контузією або з хворобою. На так звану превентивну спортову медицину ніхто не звертав уваги. Те саме було і в німецьких клюбах. Як я почав грати в АСФ — Розенгайм, то жодної лікарської провірки я не проходив.

Крім того, більшість футболістів курили цигарки (річ ясна, якщо мали), а якщо була нагода випити, то якихось застережень проти того не було. Відживлення в нас ув УССК-у не було вистарчальне, про якусь раціональну дієту не було й мови. Їлося все, що хто міг дістати. Про належний відпочинок перед змаганнями також не дуже ми дбали. А як увечорі перед ними була якась забава, то ми допізна веселилися й танцювали. З погляду теперішнього підходу до фізичної справности та медичного режиму для спортовців, ми грішили всім, що тепер перечить будь-яким медичним вказівкам. Але в той час ми були молоді, "море було нам по коліна"— ані ми самі, ані хтось нам на те не звертав уваги. Як ілюстрацію нашого наставлення наведу один приклад молодечого буяння. У суботу ми мали змагання в Ульмі з "Беркутом". Увечері була там забава, і ми гуляли майже до ранку. По кількох годинах сну поїхали до Мюнхену. Тут я на станції приєднався до АСФ — Розенгайм і ми поїхали до Реґенсбурґу. Пополудні я грав другий матч проти "РТ", а ввечері ми з Ґеньом Голюкою по дорозі до Мюнхену вступили до табору в Лянцгуті. Там була забава, на якій ми допізна побули і над ранок приїхали до Мюнхена. А вранці треба було йти на виклади в університет. Це можна б уважати за приклад витривалости, а з другої сторони — як немудрий вибрик молодости.