На визвольних стежках Европи

ЗАРІБКОВІ ВИЇЗДИ

Часто, щоб полатати наш бюджет, ми їздили до різних таборів на приятельські змагання. Звичайно, наші умови були — зворот коштів подорожі, кілька сот марок грішми і добре нас годувати. Їздили ми на такі змагання або цілою командою, або часом кілька нас їздило помагати якійсь таборовій команді в змаганнях з якоюсь чужинецькою дружиною. Пригадую собі таке в Ваєрн, де кілька нас помогло перемогти досить сильну команду юґославів, чим табір був дуже втішений і нас там добре вгощали. Іншим разом помагали ми Ландсгутові перемогти польську команду.

Запам'ятався виїзд дружини УССК на приятельські змагання з "Сяном" у Пфаркірхені. "Сян" був досить доброю дружиною реґенсбурзької обпасти. В ній грав колишній грач "Поділля" з Тернополя — Бойцун. На жаль погода підвела: кілька днів ішов безперестанку дощ, і грище розмокло, було безліч калабань і болото. Спочатку не належало до приємности опинитися в болоті, але як хтось кілька разів упав і обмок у ньому, то привикав і скоро ми були всі обмазані як чорти. М'яч виробляв з грачами несамовиті трюки: або плигав по мокрій частині, або застрявав у болоті так, що ніколи ніхто не був певний, де він опиниться. По якомусь часі це почало нас бавити. Ми ковзалися по болоті, падали в калабані, оббризкували противника водою чи болотом. Грати в пас було неможливо, тому лишався успішним тільки пів-високий стріл по воротях, якщо можна було якось добитися до підворітньої ситуації. Змагання те ми виграли з рахунком 4:0. Це була для нас дуже добра заправа у грі в невідрадних теренових умовах.

Пам'ятні були змагання з дружиною на Функказерне в Мюнхені. В ній грали переважно мадяри. Відзначався найбільше один уже старший мадяр на позиції середущого помічника — він, видко, був грачем високої кляси. У той час ми теж мали добрий склад і по дуже добрій грі виграли з досить високим вислідом, здається 5:1.

На тому змаганні були два колишні станиславівці, які знали мене з "Пролому", а саме — Лудзак і Тарас Ліськевич. По змаганні між нами зав'язалася розмова. Їм дуже подобалася наша гра і вони не знали, що в Мюнхені с така добра дружина. Вони запросили мене до себе, добре вгостили. Жили вони добре, бо були офіцерами ІРО з добрими американськими приділами. Я розповів їм про нашу дружину і сказав про нашу біду на Фіріхшуле, що деколи грачі не мають що їсти. Вони виявили охоту допомогти нам харчами і я умовився з ними, що раз на тиждень я буду приїздити, а вони за той час призбирають здебільша білого хліба, якого в них було подостатком, та якихось інших харчів для нашого клюбу. Кілька місяців ми це робили. Була деяка проблема, бо кожний хотів їхати зі мною по ті харчі, бо звичайно вони нас там добре вгощали, включно з добрим американським пивом. Якщо я брав одного, а поминав іншого, то наражався на гнів. Та згодом наші поїздки порідшали, бо їм знудилося збирати харчі, а з часом ми зовсім це занехали. Цікавим був наш виїзд до Ельванґену чи Ділінґену, точно місцевости не пригадую. Знаю, що мешканцем того табору був тоді студент медицини, а тепер др. Богдан Шебунчак, мій одноклясник зі станиславівської ґімназії. Умови були такі: зворот коштів, 400 марок і добра "вижерка". Це було, здається, на початку 1948 року. На Захід уже прийшли відділи УПА і з нами поїхав Володимир Юркевич, який понаучував нас упівських пісень. На змагання ми приїхали вже в суботу, що ми звичайно робили, щоб продовжити час доброго відживлення, принаймні на два дні. Нас там направду дуже добре прийняли. Столи були заставлені різною поживою, було повно накраяного білого хліба. Ми змітали їду з завзяттям, приспівуючи партизанських пісень. Ми не могли подолати всього хліба і змітали його зі столів і впихали до портфелів, щоб повезти його до Мюнхену. Ми робили це так, щоб ніхто не бачив.