Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
Позитивні результати також дало розкидання листівок у місцевості («Лист колгоспників України до ката народів Йоські Сталіна», «Українці Лемківщини, Надсяння, Холмщини», «Поляки» й «Універсал УГВР»). Листівки з'явилися в усіх селах гмін Піщаць, Славатичі, Заблоття, Влодава (також у місті), частково Собібур і Тучна. Найбільше населенню сподобався «Лист колгоспників». Велике значення мала також одночасна поява двох листівок (уночі з 30. VI на 1.УІІ 1945 р.). Люди довго це коментували. Це був доказ, що на території є якась українська організація, і додало певності українському населенню. Мабуть, найбільший вплив на піднесення настроїв населення можна було спостерігати у північних гмінах, де населення було пригноблене діяльністю поляків (як більшовицьких прислужників, так і АК). Поява листівок викликала зацікавленість суспільства у нашій визвольній боротьбі, про яку більшість селян знала лише з більшовицької пропаганди та розповідей поляків з-за Бугу. Крім інформаційної цінності, листівки популяризували серед українців ідею боротьби з більшовиками, а також ідею спільного антибільшовицького фронту поневолених народів. Певною мірою це спричинилось до поліпшення польсько-українських відносин.
Часто повторювались вислови: «Оце правду пишуть», «Це вже, мабуть, буде Україна», «Не поїдемо за Буг». Повідомлення про появу листівок надходили у міліцію лише з деяких сіл. У більшості сіл люди позбирали листівки, читали їх, але міліції не показували. У Влодаві мешкає тільки польське населення, тому там порозкидали тільки польські листівки. Поляки їх ретельно позбирали, жодна не потрапила до міліції. Нашою нелегальною літературою цікавляться як поляки, так і українці.
Репресій з боку міліції не було, тільки був зміцнени^нагляд за деякими людьми, які були розконспіровані. Через кілька днів міліція їздила по селах і шукала тих, хто розкидав листівки, але нікого не знайшла.
Значно поліпшився настрій населення у липні, коли прибули підрозділи УПА. Люди побачили нашу збройну силу. Ходили чутки, що підрозділ, який прийшов з-за Бугу, налічує приблизно 5 тисяч осіб, інші називали меншу кількість. На кожному кроці більшовики писали і говорили, що знищили всіх повстанців, що їх уже нема, а вони несподівано з'явились на території. Спочатку люди не вірили, що це справді УПА, і думали, що це — польські партизани. Але швидко переконались, що це насправді УПА. Люди налаштовані до підрозділів прихильно, найбільше хвалять за те, що повстанці не грабують. Дуже часто можна було почути: «О, таких партизанів можна і місяць утримувати» або «Таких ми ще не бачили». Коли з деяких сіл відходили загони, то господарі говорили: «Дай, Боже, щоб вони нас не залишили». Населення, особливо молодь, захоплюється революційними піснями. Не раз було чути: «Але ж співають! Скільки живу — не чув такого ладного співу». Через кілька тижнів після появи підрозділів УПА в селі ні про що інше не говорили, а тільки про партизанів.
Прибуття УПА дуже популяризувало діяльність організації на цих теренах. Більшовицька пропаганда намагалась показати візит підрозділів у поганому світлі, говорячи: «Совєти з-за Бугу їх вигнали, то вони прийшли сюди!» Але ця пропаганда не мала жодного відгуку.
Коли прибули підрозділи УПА, ППР (Польська Партія Робітнича. — Пер.) «присіла». Їй не удаються спроби розширити мережу на подальші території. У сприйнятті населення партійці все більше уподібнюються до колишнього класу панів, збільшується дистанція між партійцями і населенням. ППР є найсильнішою у гмінах Кривоверба і Влодава. У деяких селах є зброя. Союз боротьби молодих (ЗВМ — комсомол) існує формально у деяких селах, але не провадить жодної діяльності. Незважаючи на все, існує якась глибоко прихована ненависть. Випадки, коли «стають» поляками, трапляються дуже рідко. Найбільш напруженими є польсько-українські стосунки на півночі, у гмінах Піщаць і Тучна.
Поляки:
Поява листівок під назвою «Поляки!» вразила поляків, бо ніхто з них не припускав, що існує якась українська незалежницька організація.
Були різні припущення щодо того, хто підкинув листівки. Одні говорили, що це літак, інші — що якийсь підрозділ, треті — що це якась українська незалежницька організація. Дехто підозрював навіть поляків-аківців. Неодностайно реагувало польське населення. Більшість була задоволена, що бульбівці йдуть на угоду; або: добре, що АК погодилася з УПА, і тепер нам нічого не загрожує з боку українців. Незадоволеною залишилася більшість шовіністів, які ще збираються помститися за Волинь. Польське підпілля вже кілька разів нагадувало, що дістало наказ не чіпати українців. Тодішня міліція і польська адміністрація вороже ставилися до цих вістей. Листівки стали ще одним приводом для виступів проти українського населення. Але якщо підійти в цілому, то листівки справили позитивний вплив на ставлення поляків до нас.