Історія польсько-українських конфліктів т.3

Під впливом німецьких переселень і радіозаяви радянського комісара Гречухи, що Україна не відмовиться від Холмщини, Лемківщини і Ярославщини, польські боївки вирішили перетворити цю територію в пустелю. Полякам наказано виїжджати на захід. З окремих гмін, зокрема Молодятич, Вербковиць, Городла, Монятич, виїхали тільки одиниці, з інших — майже всі, головним чином колоністи, які часто самі палили свої будівлі. Наступною акцією польських боївок було повне нищення українських сіл і мордування українського населення, щоб залишити пустоту.

Так, 19 березня вбили голову УДК у Грубешеві доктора Миколу Струтинського, 21 березня — полковника Якова Войнаровського, молодіжного референта при УДК. Войнаровського вбили у селі Пересоловиці у школі, де мешкала його дружина, яку він цього дня відвідав. Ці самі польські «герої» напали вночі 22 березня 1943 року на свідомого українського господаря Івана Богуна і вбили його разом із сином Іваном. Так само вбито вісім війтів (…), кілька старост, вчителів, священиків, гмінних урядників і 29 довірених осіб УДК.

Як правило, польські банди оточували села вночі, підпалювали будинки зі всіх боків запальними снарядами, а потім вбивали всіх, хто не встиг сховатись. Наприклад, 9 березня 1944 року о 4 годині пополудні банди оточили село Ментки, спалили 160 господарств і вбили 54 особи; о 2 годині ночі напали на Сагринь, спалили 250 господарств і вбили 245 осіб. У цей самий час відбулись напади на село Турковиці, де спалено 220 господарств і вбито 17 осіб. У Сагрині був постерунок української поліції, і під її захист на ніч приходило навколишнє населення, тому було стільки жертв. Банди брали собі назви від своїх рідних місцевостей. У Сагрині лютували банди «Борсук», «Малиці», «Модринець» і «Тишовці».