Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
Додаю 20 різних обвинувачень для винесення судового вироку.
Мацей
Додатки — це окремі картки з блокнота, позначені датою 29.ХН.1943 і написом «Резолюція» та двома підписами: Семп, Вжос (очевидно, судді) під актом обвинувачення з таким змістом:
Вишневський — український міліціонер, професійний розбійник;
Дудзицький — український міліціонер з Юзефова, біля Дубенки, брав участь у низці вбивств поляків;
Камінський Владислав — коваль, підковує коней, більшовик, нині шпигує на користь німців;
Павло Васильчук — війт у Дубенці, 60 років, член Українського комітету, присікується до поляків, хабарник, пияк і бабій;
Євген Токарчук — командир українських боївок, за смертні вироки полякам кілька разів на нього влаштовувалися замахи, під час яких вбито його батька, сестру і двох братів;
Богдан Іванець — український вчитель у Дубенці, студент Львівської політехніки, брав участь у замаху на міністра Перацького, нині український діяч, народився 28.Х.1907, мешкає разом з дружиною Любою;
Борис Царук — має контингентний магазин у Дубенці, народжений у 1900 році в Скригічині, перед війною працював у комуні, при більшовиках носив червону пов'язку і навіть сидів за це у в'язниці, нині видатний член Українського комітету;
Семашко Петро — керівник молочарні у Дубенці, приблизно 40 років, член Українського комітету, у нього відбуваються збори і виносяться вироки полякам, часто до нього приходять гінці з-за Бугу;
Августин Шкварко — український священик з Білополя, член Українського комітету, у нього часто відбуваються українські збори, серйозних обвинувачень поки що не має, намагається сподобатись полякам;
Кресняков Василь (Кжесняк Владислав) — перукар з Дубенки, перед війною член «Стрільця» і ревний поляк, нині український шпигун — зраджує колишніх колег, його «заслугою» є вивезення до Освенціма польського вчителя Свата з Дубенки, капітана Війська Польського;
Єжи Марчук — священик з Дубенки, народився приблизно у 1914 році в Уханях, видатний український діяч, постійно підтримує зв'язок з бандерівцями з-за Бугу; запам'ятався полякам під час виселення, спроби його знищення поки що безуспішні, бо є дуже обережним;
Демчук Ян — українець з Білополя, вбивця двох поляків у Кіцині, здається, член СД;
Васильчук Микола — приблизно 35 років, староста села Курманів, український міліціонер і член СД, особливо знущався з поляків під час виселення з Бусенка і (нерозбірливо), особистий приятель Лукащука;
Бойко — вахмістр української поліції, вбив у околицях Дубенки кільканадцять поляків;
Брати Бекеші — Владислав і Євген — українські міліціонери з Бусня біля Білополя, одні з найактивніших українських вбивць, виконавці вироків Українського комітету;
Чуприн Михайло — український міліціонер у Білополі, нині в запасі.
Archiwum Państwowe Lublin, Zespół AK obwód Hrubieszów — Teczka 22. — S. 2.
НЕЗАВЕРШЕНЕ СВІДЧЕННЯ
Фрагмент спогадів інженера Івана Фура «Грубешівщина у період німецької окупації 1939–1944»
(…) Німці, окрилені своїми успіхами на фронті, вже у 1942 році взялися за реалізацію програми Гітлера, метою якої була колонізація українських земель німецьким населенням. Керівник підрозділів СС і гестапо Любельського дистрикту Глобоцник в кінці 1942 року утворив комісію з переселення місцевого населення з Замойського повіту: поляків на захід, а українців до Грубешівського повіту. Замойський повіт був призначений для сербських, бессарабських та інших фольксдойчів. (…) Щоб звільнити місце для українців у Грубешівському повіті, планувалось виселити поляків на захід.
Переселення українців з Замойщини почалось у листопаді 1942 року. Переселено було 1327 родин (7087 осіб). Переселенці мали право забрати з собою все рухоме майно, крім господарського реманенту і живності (худоба, свині, вівці, кури). Фольксдойчі, використовуючи це розпорядження, нападали на колони, забирали коней, грабували майно переселенців. Польське населення німці почали виселяти на захід уже в січні 1943 року. Тоді були виселені всі поляки з Уханів, Розкошівки і Волі Уханської, а на їхнє місце поселені українські родини з Замойського повіту. Переселення поляків тривало до кінця березня 1943 року. Їх повністю виселили з гмін Грабовець, Ухані й Білополя, а частково також з гмін Ментки й Дубенка.