Завоювання Плассана
- Автор: Золя Эмиль
- Серия: Вершини світового письменства #13
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Євгенія Рудинська
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Завоювання Плассана». Краткое содержание книги:
Він притишив голос і повів далі конфіденціальним тоном:
— Повірте мені, пане абат, вам треба бути обережним. Ви уявити собі не можете, в яке осине кубло я мало не потрапив… Плассан поділяється на три зовсім різних квартали: старий квартал, в якому вам доведеться тільки подавати милостиню і нести своє благословення; в кварталі святого Марка живе тутешня аристократія; це гніздо нудоти і злоби, якого вам треба стерегтися; і нове місто — квартал, який зараз будується навколо супрефектури, єдиний прийнятний, єдиний пристойний. Я зробив дурницю, що оселився в кварталі святого Марка, гадаючи, ніби цього вимагають мої зв’язки і моє становище. Я знайшов там старих удів, висохлих, як тичини, і маркізів, з яких сиплеться порохня. Всі вони оплакують давним-давно минулі часи. Ніколи ніяких зібрань, ніяких вечірок, глуха змова проти щасливого спокою, в якому ми живемо… Я мало не скомпрометував себе, слово честі. Пекер сміявся з мене… Пан Пекер де Соле, наш супрефект, ви знаєте його?.. Тоді я перебрався ближче до бульвару Совер і найняв там помешкання на площі. Знаєте, в Плассані народу нема, аристократія зовсім зашкарубла, терпіти можна лише кількох вискочнів, людей чудових, які стараються догодити тим, хто на вищих посадах. В нашому невеликому колі урядовців ми живемо дуже щасливо, анітрохи не піклуючись про населення, так наче ми отаборилися в завойованому краї.
Він задоволено засміявся і зручніше вмостився в кріслі, присунувши ноги до вогню; потім узяв у лакея, що проходив мимо, склянку пуншу з таці і почав повільно пити, поглядаючи скоса на абата Фожа. Той відчув, що ввічливість зобов’язує його сказати щось у відповідь.
— В цьому домі, здається, дуже приємно бувати, — промовив він, обертаючись у бік зеленої вітальні, в якій розмова ставала дедалі жвавішою.
— Атож, атож, — відповів де Кондамен, спиняючись час від часу, щоб ковтнути трохи пуншу, — у Ругонів забуваєш про Париж. Просто не віриться, що ти в Плассані. Це єдиний салон, в якому справді можна розважитися, бо це єдиний салон, в якому стикаються люди найрізноманітніших думок… У Пекера також бувають дуже приємні зібрання… Це, певно, дуже дорого коштує Ругонам, адже вони не одержують коштів від уряду, як Пекер; щоправда, вони мають більше, бо до Їхніх послуг кишені тих, хто платить податки.
Страшенно задоволений своїм жартом, він поставив на камін порожню склянку, яку тримав у руці, і, присунувшись ближче до абата, нахилився до нього.
— Найсмішніше — це комедії, які раз у раз тут розігруються. Якби ви тільки знали дійових осіб!.. Бачите отам пані Растуаль між її двома доньками, цю даму років сорока п’яти, з головою як у вівці, коли вона мекає… Так от, ви помітили, як у неї затремтіли повіки, коли навпроти неї сів Делангр? Отой пан ліворуч, що скидається на паяца… Вони в інтимному зв’язку вже багато років. Кажуть навіть, що одна з панночок від нього, тільки не знають котра. Найцікавіше, що у Делангра саме в той час були неприємності з дружиною; подейкують, що справжній батько його дочки відомий всім у Плассані художник.
Вирішивши, що йому не годиться вислухувати такі інтимні речі, абат Фожа набрав суворого вигляду і зовсім заплющив очі. Здавалося, він уже не слухав. Пан де Когадамен почав знову, наче хотів виправдатись:
— Якщо я дозволяю собі так говорити про Делангра, то це тому, що я його дуже добре знаю. Він з біса спритний! Здається, він син муляра. Років п’ятнадцять тому він міг вести тільки дрібні процеси, яких не хотіли брати інші адвокати. Пані Растуаль буквально витягла його із злиднів; вона посилала йому все, навіть дрова, щоб він не мерз узимку. Тільки завдяки їй він виграв свої перші процеси… І зауважте, що Делангр зумів не виявити своїх політичних поглядів. Отже, коли в п’ятдесят другому році почали шукати мера, одразу ж згадали про нього, він єдиний міг зайняти цю посаду, не викликаючи побоювань трьох кварталів міста. Відтоді йому щастить у всьому, у нього блискуче майбутнє. Лихо тільки в тому, що він не дуже ладнає з Пекером, вони завжди сперечаються через усякі дрібниці.