Двоє під однією парасолькою
- Автор: Абрамов Сергей Александрович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. І. Гриценко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Двоє під однією парасолькою». Краткое содержание книги:
БЛУКАЧ /Юнацька фантазія/
ТОМУ ЩО ТОМУ /Казково-правдива історія/
В ПРИФРОНТОВОМУ ЛІСІ /Повість/
ДВОЄ ПІД ОДНІЄЮ ПАРАСОЛЬКОЮ /Квітнева казка/
ПОТРІБНЕ ДИВО /Маленька повість/
— Якщо йти, панове, то не гаючись. В дорогу сурми кличуть.
У місті було неспокійно. По дорозі з’ясували, що вночі якісь злочинці підірвали казарми, розташовані в іншому кінці міста, в районі Святої слободи. Пожежних частин не залишилося, сірих в яблуках першеронів — чи на кому вони тут їздили? — давним-давно мобілізували чи то білі, чи то червоні, як, до речі, і сокирників. Брандмайори самі воювати вирушили — за єдину, неподільну, святу Русь, споганену тими червоними, до яких їхні, брандмайорські, сокирники подалися. Отже, сокирниками і споганену. Кому ж за таких складних умов пожежі гасити? Нікому. Ось казарми і згоріли. Не до кінця, щоправда, але дуже.
Старик Ледньов розбалакався з єдиним двірником, якого Ігор побачив за ці два дні. Двірник був — як і треба бути класичному двірникові — з бородою і мітлою, а ще в яловичих, у гармошку чоботях і брудно-білому фартусі. Але без бляхи. Він охоче вступив у бесіду з професором, до подробиць розповів йому про вибух і пожежу, про те, що “солдатиків повбивало жах як багато!”. І ще додав: офіцерство геть озвіріло, хапають зранку кого попало.
Останнє повідомлення Ігореві зовсім не сподобалося. Кого попало — це значить, що і його, і Ледньова можуть схопити. Ледньов, скажімо, вивернеться: в нього документ справний, професорський, академічний, печатка з двоглавим орлом і коронами. А йому, Ігореві, що робити? Паспорта він з собою не носить, тримає вдома — разом з батьківськими. Та й до чого він тут — “червопошкіряиий”, з серпом і молотом?..
Вулицею Трьохсотліття дому Романових мчали верхові — по одному і малими загонами. Візників біля довгого будинку нині не видно. Заховалися? Поки дійшли до площі з фонтаном, Ігор страху натерпівся. А старикові Ледньову хоча б тобі що. І Ліда йде воркує:
— У нас в класі багатьом дівчатам офіцери подобаються. А мені, уявіть, зовсім ні. Якісь вони грубі, розв’язні, ніякого обходження. Звичайні олов’яні солдатики.
Дуже актуальна тема!
Тут старик Ледньов знову відхилився, вирішив поговорити з опасистою пикатою червонощокою тіткою, на вигляд торговкою, але з порожнім кошиком. Розпродала все, чи що? Знайшла час для торгівлі. Ледньов учепився в неї, як кліщ, почав з’ясовувати подробиці міського життя, торгівлі і наявності товарів на базарі, а Ігор вирішив: або пан, або пропав! Смикнув Ліду за рукав.
— Є справа. Тільки секрет!
Ліда раптово розквітла в буквальному розумінні слова: щоки запашіли, оченята загорілись.
— Який секрет, Ігорю?
— Берегти таємницю вмієте?
Вона дрібно й швидко перехрестилася.
— Христом богом клянусь.
Ігор роззирнувся довкола: чи не підслуховує, бува, хто? — але зробив це більше для Ліди, ніж для себе.
— Ви знаєте, де Кодашівська вулиця? — пошепки запитав він.
— Знаю, — пошепки відповіла Ліда. — Ось та — Світська, а праворуч від неї — Кодашівська. А навіщо вам?
— Треба. Ходімо.
— А Павло Миколайович?
— Йому — жодного слова.
Ліді це не сподобалося. Секрет секретом, але вона вихована в дусі поваги до старших! Інша справа, що вона не знала, як старші часом можуть заважати…
— Може, ми його все-таки попередимо?
— Тоді він ув’яжеться за нами, а там небезпечно.
Це вразило Ліду, і, вже не огинаючись, вона пішла за Ігорем, щохвилини, проте, озираючись. Професор був надзвичайно зайнятий бесідою з торговкою, він настільки захопився, що навіть тицяв їй пальцем у неосяжні груди, щось пояснюючи. Гадав, напевне, що перед ним — його університетський колега. Торговці подобалася роль колеги, вона співчутливо хитала головою, слухаючи Ледньова.
Всупереч побоюванням Ігоря ніхто на них не звертав уваги — ні раніше, коли вони втрьох ішли, ні тепер, коли відокремились од професора: Ігор з Лідою на вигляд — юні закохані, місцеві Ромео і Джульєтта, діти шанованих батьків. А Ледньов… Пащенко таких називав коротко: чайники. Хто, скажіть, запідозрить у чайнику підпалювача і бомбиста? Хіба що параноїк, який страждає манією переслідування. Чайник — посудина звичайна і безпечна…
Без пригод дійшли до Кодашівської. Там довелося запитати, де будинок Ігнатьєва. їм пояснили. Будинок виявився солідним за розмірами: триповерховий, цегляний, з двома під’їздами. Типовий прибутковий будинок.
Ігор сказав:
— Постійте тут і дивіться в чотири ока.
— На що дивитись, Ігорю? — вже ставлячи запитання, Ліда уважно дивилась на Ігоря. Вона знову була закохана в нього, бо ж поет, та ще й оточений ореолом таємниці, весь загруз в правила конспірації,— це особлива людина. Не любити її неможливо.
На той момент Лідина закоханість була Ігореві дуже доречна.