Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
2. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.
1. Законами прямо не встановлюються випадки, коли забороняється використовувати майно для підприємницької діяльності. Навпаки, встановлюються умови, за яких власник одержує право на здійснення підприємницької діяльності, що означає і право на використання майна в процесі підприємницької діяльності (державна реєстрація як суб’єкта підприємницької діяльності, отримання ліцензії, додержання правил щодо обмеження окремих видів речей у цивільному обігу тощо).
2. Стаття 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [8] визнає за державами право забезпечувати виконання законів, необхідних для здійснення контролю за використанням власності відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків, зборів і штрафів. Це виключає застосування тих законів України, які обмежують використання майна для здійснення підприємницької діяльності за умов, коли такі обмеження не викликані потребами захисту більш суттєвих інтересів суспільства.
Стаття 321. Непорушність права власності
1. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
3. Примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
1. Частина четверта ст. 41 Конституції визнає непорушним тільки право приватної власності, що відповідає змісту всього розділу II Конституції, який присвячений правам, свободам та обов’язкам людини та громадянина. Стаття 321 ЦК поширює принцип непорушності на право власності будь-яких інших осіб. Непорушність права власності в ч. 1 ст. 321 ЦК розкривається як неприпустимість протиправного позбавлення цього права чи обмеження в його здійсненні.
2. Непорушність права власності означає, далі, що лише у встановлених законом випадках та порядку можливе позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні. Але сам факт установлення законом підстави для позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні Європейський Суд з прав людини вважає недостатнім для обгрунтування втручання у право власності. Втручання у право власності, в тому числі, що ґрунтується на законі, не повинне порушувати справедливу рівновагу між вимогами інтересів суспільства і захистом основних прав особи (Рішення Європейського Суду у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції», 1982 р.).
3. У ч. 3 ст. 321 ЦК відтворюється положення частини п’ятої ст. 41 Конституції та поширюються правила про неприпустимість примусового позбавлення права власності на інші (окрім приватної) види (форми) права власності. Примусове відчуження об’єктів приватної власності може бути засноване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості. В умовах воєнного та надзвичайного стану відшкодування вартості цих об’єктів може бути наступним. Слід, однак, ураховувати, що правила про непорушність права власності є загальними в порівнянні, зокрема, з нормами ст. 346 — 354 ЦК, що встановлюють підстави припинення права власності.
Стаття 322. Тягар утримання майна
1. Власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
1. У звичайній ситуації власник може утримувати майно в будь-якому стані, навіть у такому, що призводить до втрати річчю своїх корисних якостей. Але у деяких випадках суспільна зацікавленість у належному утриманні речей, що знаходяться у приватній власності осіб, обумовлює встановлення прямих або побічних вимог до власників щодо утримання речей. Земля є власністю Українського народу. Ця власність співіснує з правом приватної власності на земельні ділянки, тому на власників земельних ділянок покладаються обов’язки зберігати корисні властивості землі, підвищувати родючість ґрунтів (п. «г» ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу [38]), а невиконання цих обов’язків тягне примусове припинення прав на земельну ділянку (ст. 143 ЗК). Неналежне утримання пам’яток історії та культури може бути підставою викупу таких об’єктів відповідно до ст. 352 ЦК. Неналежне утримання об’єктів права власності може тягти публічно-правову відповідальність. Відмова брати участь у витратах на утримання об’єктів спільної власності може бути підставою для стягнення із суб’єктів права спільної власності витрат інших співвласників на утримання таких об’єктів.