Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

4. Власність зобов’язує.

5. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

6. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

8. Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності встановлюються законом.

1. Зазначення у ч. 1 ст. 319 ЦК на право власника володіти, користуватися та розпоряджатися майном на свій розсуд відповідає такому ж правилу ч. 1 ст. 12 ЦК, що встановлене стосовно будь-яких цивільних прав.

2. Частина 2 ст. 319 ЦК забороняє власникові здійснювати щодо свого майна дії, що суперечать закону. Це — спеціальне правило, що конкретизує положення ч. 1 ст. 13 ЦК, яка приписує особам, котрим належать цивільні права, здійснювати їх у межах цивільного законодавства (а не тільки в межах законів) та договору. Правилом ч. 2 ст. 319 ЦК законодавець прагнув підкреслити особливе значення права власності серед інших цивільних прав. Тому він і зазначив, що будь-які обмеження права власника вчиняти дії щодо свого майна можуть установлюватися лише законом. Але ж суперечність між цими двома положеннями Цивільного кодексу не треба перебільшувати. Слід ураховувати наступне. По-перше, закон може формулювати тільки загальне обмеження права власності, на підставі якого будуть видаватись підзаконні акти, що встановлюють більш конкретні обмеження на дії власників щодо свого майна. По-друге, зазначення в ст. 13 ЦК на «цивільне» (законодавство) та відсутність такого зазначення в ст. 319 ЦК не веде до значної суперечності між цими статтями, оскільки публічно-правові положення, що встановлюють межі здійснення цивільних прав (у тому числі і права власності) належить тлумачити як такі, що мають і цивільно-правовий зміст. По-третє, законом можуть передбачатись випадки, коли права власника обмежуються договором чи одностороннім правочином. Так, у заповіті може бути зроблено заповідальний відказ, що певною мірою обмежує право власності, одержане в порядку спадкування (ст. 1237, 1238 ЦК). У ч. 2 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна» [110] передбачається встановлення договорами купівлі-продажу зобов’язань покупця, які означають обмеження права власності, набутого за таким договором. Ці зобов’язання (обмеження) зберігають свою дію і для осіб, що придбають об’єкт приватизації при подальшому його відчуженні. Такі ж правила встановлює і ст. 23 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» [100]. Але в інших випадках (не передбачених законом) договорами право власності не може обмежуватись. Автори складних юридичних конструкцій, що нерідко використовуються в підприємницькій діяльності, інколи не враховують цю обставину.