Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
3. Користування річчю означає можливість використовувати властивості речі для своїх потреб чи потреб інших осіб, присвоювати плоди та доходи, що їх приносить річ. Право користування річчю захищається позовом про усунення перешкод для користування річчю, який у теорії називають негаторним.
4. Розпоряджання річчю передбачає можливість укладення щодо речі будь-яких правочинів у межах, визначених законодавством. Поряд з терміном «розпоряджання» Цивільний кодекс використовує поняття «управління майном» (ч. 3 ст. 44; ч. 3 ст. 54; ст. 1029 — 1045), в тому числі речами.
5. Визнання незалежності змісту права власності від місця проживання власника та місцезнаходження майна не виключає встановлення публічно-правових норм, що передбачають необхідність отримання іноземцями та особами без громадянства дозволу на в’їзд та проживання на території України відповідно до законодавства України. Сама по собі наявність в особи об’єктів права власності, що знаходяться на території України, не зобов’язує відповідні державні органи дати дозвіл на в’їзд в Україну та проживання на її території.
Стаття 318. Суб’єкти права власності
1. Суб’єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.
2. Усі суб’єкти права власності є рівними перед законом.
1. Із ст. 318 ЦК можна .зробити висновок про те, що законодавець повністю відмовився від таких різновидів речового права як право повного господарського відання та право оперативного управління. Суб’єктами права власності визнаються не тільки фізичні особи, не тільки юридичні особи приватного права, а й юридичні особи публічного права (це випливає із ст. 329, ч. 1 ст. 318, ст. 2 ЦК). Але ж Господарський кодекс [42] за юридичними особами публічного права — суб’єктами господарювання не визнає права власності. Тому речові права суб’єктів публічного права не належать до категорії права власності.
2. Крім суб’єктів цивільного права, що називаються в ст. 2 ЦК, суб’єктом права власності визнається Український народ. За термінологією ст. 2 ЦК Український народ належить до інших суб’єктів цивільного права. Проте правові форми, в яких об’єкти права власності Українського народу залучаються до цивільного обороту, не встановлені. Таке рішення уявляється доцільним, оскільки, зокрема, в такий спосіб обмежується залучення цих об’єктів до цивільного обороту. Більше того, перелік об’єктів права власності Українського народу було б раціональним розширити, а положення про неможливість їх відчуження — чітко закріпити в законі. Це дало б змогу використати юридичну конструкцію права власності Українського народу в умовах, коли держава як суб’єкт цивільного права більш широко залучається до участі у цивільно-правових відносинах та до відповідальності за порушення обов’язків, що входять до змісту цих правовідносин.
3. Право власності міжнародних організацій у ст. 318 ЦК не визнається. Але воно у відповідних випадках має визнаватись відповідно до міжнародних договорів України.
4. Рівність усіх суб’єктів права власності перед законом зовсім не означає рівний обсяг прав усіх суб’єктів, що складають зміст права власності. Диференціація змісту права власності є неминучою. Вона встановлюється законами, а також установчими документами юридичних осіб. Але ж коли право власності у суб’єкта відповідно до закону виникло, воно захищається на підставі принципу рівності. Стосовно захисту права власності, особливості змісту якого (права) встановлюються законом та установчими документами юридичних осіб —суб’єктів права власності, диференціація є неприпустимою. Протилежне суперечило б принципу рівності всіх власників перед законом.
Проте Конституційний Суд України визнав конституційним Закон «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», яким установлено мораторій на примусову реалізацію майна державних підприємств [182].
Стаття 319. Здійснення права власності
1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства.
3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.