Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення
- Автор: Схіппер Мінеке
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-18-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Такі чесноти, як смиренність, покірність, скромність, набожність і стриманість, прийшли в християнство разом із поняттям непорочності. Середньовічні митці зображали невинність в образі скромно одягнених дівчат, натомість безпутність – у вигляді безсоромно нагих дівуль, що танцюють із чоловіками. Достойні жінки лізли зі шкіри, аби зберегти цнотливість – жінка воліла стати радше потопельницею, ніж об’єктом тілесної наруги. Саме такі зображення забезпечували напучувальні повчання і призначалися для того, щоб викликати в глядачів огиду до розпусти115.
Фізичні образи чоловіка чоловіком залишалися поза увагою. Небезпека таїлася в чуттєво одягнених жінках, які заманювали в пастку невинних юнаків. Чоловіча доброчесність з’явилася, іноді з твердістю та самобичуванням як рятівним засобом, насамперед з їхньої власної волі завдяки ідеям Аристотеля.
Попри те що всі давні філософи вихваляли чоловічий самоконтроль, боязнь його втратити надихала суспільство на витворення нових правил. Раніше обмежені спільноти вважали геніталії збудливими та провокативними, відтак люди взялися потрохи прикривати тіло. У деяких суспільствах така тенденція виникала через те, що жінки нібито були дуже нестриманими й потребували постійного нагляду. Ця думка ще й досі актуальна, хоча досвід показує, що нав’язливе бажання «керувати» неспроможне викорінити прадавній страх116.
Кожну людину турбує невизначеність. Можу я примкнути чи мене відштовхнуть? Чи мене лаятимуть, насміхатимуться, знущатимуться з мене, і яка небезпека далі загрожуватиме моєму вразливому тілу, коли я покажу себе іншим? Схвалення й оцінювання, та хай радше будуть потрібними захопливі погляди й компліменти з боку інших і допомагатимуть нашій хиткій самооцінці. Можливо, саме з цієї причини ми часто тримаємо себе в шорах, які придумували для нас інші і в яких ми як індивіди не завжди зацікавлені.
Сором виявляють по-різному, та навіть у межах однієї культури чи релігії існують відмінні уявлення про частини людського тіла, що їх ми самі можемо показувати чи не показувати іншим. Той, хто боїться несприйняття, заздрісних чи хтивих поглядів, може надати перевагу непримітному одягові або сидіти вдома. Ті, в кого є сила, можуть впливати на інших, ставлячи за приклад власну наготу чи, навпаки, повністю обволокти себе одягом. Зашаріла скромність привертає увагу до тіла, яке ми несвідомо хотіли продемонструвати, однак мусили ховатися з міркувань доброчесності. Прикриватися одягом лише заради того, щоб слідувати добрим манерам, – міркування хибне. Історія костюма засвідчує, що людство упродовж віків робило нечувані речі з метою привернути увагу до власного тіла.
Ті люди, які не носили одягу, викликали в одягнених співчуття та виглядали меншовартісними. У західній думці від часів Просвітництва в мандрівників розвинулися дві візії щодо голих туземців, яких називали «аборигенами», або «примітивними»: їх або романтично ідеалізували як благородних дикунів, або прирівнювали до цілком нецивілізованих варварів. У еволюційному мисленні людина поступово переходила від голої та дикої до вбраного представника Заходу. У листах Чарльза Дарвіна від 1833 до 1834 років ідеться про «убоге становище варварів» одного «пустельного краю, що люди в ньому цілком голі». Він мав на увазі архіпелаг Вогняна Земля на крайньому півдні Південної Америки.
Перша моя зустріч із дикунами вразила мене найбільше в житті. Це був голий абориген з Фуеґо, волосся його стирчало в різні боки, обличчя розфарбоване. Немає нічого цікавішого, ніж погляд справжніх диких людей. Ці нещасні бідолахи випростані на повен зріст, їхні потворні лиця замазані білою фарбою, шкіра брудна й жирна, волосся заплутане, голоси немилозвучні, жести виражають жорстокість. Коли бачиш таких людей, навіть складно повірити, що вони так само мешканці цієї Землі117.
Приголомшений побаченим, англієць вікторіанської доби писав, що шкіра людей на Вогняній Землі «замусолена, кольору червоної міді» і що він на власні очі побачив дорослу жінку «в костюмі Єви».