Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Коли викликали для дачі показань інших пасажирів того авто, то одна з них, Сільвана Ізола, заявила, що нічого не чула, бо під час подорожі міцно спала. Та інший пасажир, Ґастоне Преттенаті, визнав, що й справді Андреа Бізачча звірилась йому у дечому під час тієї поїздки. Серед іншого вона сказала йому, що з Монтезі під час однієї «вечірки насолоди», на якій вона була присутня і де курили «певні цигарки», стався колапс. Відтак її покинули на пляжі, бо інші присутні подумали, що вона померла.
Інший свідок, Франко Маррамеї, урешті заявив, що якоїсь ночі він був у невеличкому барі на вулиці Бабуїно і чув, як Андреа Бізачча голосно сказала: «Монтезі не могла померти випадково, бо я її дуже добре знала».
Усе спочатку
З огляду на страшенний ґвалт преси і очевидний осуд громадськості, римський апеляційний суд затребував від генеральної прокуратури республіки двічі закриту справу. 29 березня 1954 року — майже через рік після смерті Монтезі — слідчий відділ зайнявся безладною пакою паперів і розпочав формальне слідство у справі Монтезі.
Упродовж року опасистий і усміхнений начальник відділу Рафаелле Сепе, працюючи вдень і вночі, навів лад у тій страшній купі протиріч, помилок і фальшивих свідчень. Труп Вільми Монтезі ексгумували для нового розтину. Начальник Сепе упорядкував колоду із картами лицем донизу.
Оскільки йшлося про те, щоби почати спочатку, начальник Сепе почав з того, що спробував встановити точний час, коли Вільма Монтезі вийшла з дому вдень 9 квітня. До цього часу були два різні свідчення: свідчення батька жертви, який увечері 9 числа сказав поліції, що консьєржка Адальджіза Рошіні сказала, що Вільма вийшла о 17:30; і поліцейського Саларії, який в своєму першому звіті за вівторок 14 квітня заявив, що та сама консьєржка вказала йому інший час: рівно п’яту.
Слідчий викликав безпосередньо Адальджізу Рошіні, і та без вагань заявила, що Вільма не виходила з дому до 17:15. У консьєржки була причина робити таке категоричне твердження. У дні, коли сталися ті події, в будинку працювала група робітників, які припиняли роботи рівно о п’ятій. Тоді йшли до водопровідної раковини в подвір’ї і милися там не менше десяти хвилин. Коли робітники завершили свою роботу 9 квітня, Вільма ще не вийшла. Коли помилися і покинули будинок, вона й тоді не вийшла. Адальджіза Рошіні побачила, як вона виходить через кілька хвилин після робітників. Трохи після 17:15.
«Міцний горішок»
На цьому допиті консьєржка з вулиці Тальяменто, номер 76, зробила іще одне викриття, яке кинуло тінь сумніву на поведінку родини Монтезі. Насправді позиція родичів жертви докорінно змінилася з того дня, коли було опізнано труп. Адальджіза Рошіні заявила, що через кілька днів після смерті Вільми мати останньої умовляла її змінити свою першу заяву про те, що дівчина вийшла о 17:30. Консьєржка відмовилася. Тоді мати Вільми сказала їй:
— Тоді як пані Пассареллі могла їхати з нею в поїзді в той самий час?
Консьєржка свідчила, що тоді відповіла:
— Мабуть, вона погано дивилась на годинник.
І відтак, обурена тиском, який намагались на неї чинити, вигукнула:
— Вам трапився міцний горішок, бо я годину не міняю!
Пані Пассареллі
Аби добре почати спочатку, пані Пассареллі викликали знову. Вона прийшла в страшенно збудженому стані. Цього разу вона не була дуже впевнена, що бачила Вільму в поїзді. «Мені здалося, що я її бачила», — ото й усе, що вона сказала. І знову описала дівчину. Молода жінка між двадцять вісім і тридцять років. Мала «зачесане спереду догори волосся, гладке з боків і зібране у велетенський вузол на потилиці». Рукавичок на ній не було. Взута була у мокасини і мала на собі жакет, в якому переважав зелений колір.
Утім кілька місяців тому Вільмі виповнився двадцять один рік, і за свідченням багатьох людей вона виглядала молодшою. З іншого боку, того дня, коли вона востаннє вийшла з дому, на ній були не мокасини, а дуже ошатні легкі туфлі із золотим плетивом. Зачіска була не такою, як її описала пані Пассареллі, бо у Вільми вже кілька місяців було коротке волосся.
Заледве врятувалася
Слідчий показав пані Пассареллі знайдений на тілі жакет. Побачивши його, та розгубилася. То був жовтий жакет, яскравий і оригінальний. Вона його обернула, наче хотіла побачити, чи він зелений з іншого боку. Тоді категорично заперечила, що це той жакет, який був на дівчині з поїзда.