Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Від Адельміри Б’яджоні дізналися, що в той вечір, коли Анна-Марія Кальйо подумала, що Монтанья її отруїв, вона написала лист-заповіт, який вручила їй наступного дня, перед виїздом до Мілану, доручивши доставити його прокуророві республіки, якщо її знайдуть мертвою. Господиня пансіонату зберігала цей лист декілька днів. А потім, не бажаючи нести за нього відповідальність, поклала його в іще один конверт і відіслала Анні-Марії Кальйо в монастир, де та переховувалась.
Поліція наказала вилучити цього листа і знову викликала Анну-Марію Кальйо, аби та опізнала у ньому свій. Серед багатьох інших речей в листі мовилося: «Бажаю, аби всі знали, що я ніколи не була в курсі справ Уґо Монтаньї […] Але я до того ж переконана, що відповідальним є Уґо Монтанья (у співпраці з багатьма жінками […]) Він є мозком організації, тоді як П’єро Піччоні є вбивцею».
Драматичний заповіт Анни-Марії Кальйо спричинив землетрус серед громадськості. Преса, особливо опозиційні газети, розпочала атаку важкої артилерії проти судочинства, проти поліції, проти усього, що мало щось спільне з урядом. Серед гуркоту вибухів Уґо Монтанью і Джана-П’єро Піччоні викликали для дачі свідчень.
Гарно вбраний, у темному костюмі в смужку, Уґо Монтанья відповідав на допиті з усміхненою серйозністю. Він сказав, що ніколи не знав Вільми Монтезі. Заперечив, що саме вона була тією дамою, з якою його бачила Анна-Марія Кальйо 7 січня 1953 року в його автомобілі, біля дверей до його помешкання. Рішуче заперечив, що в Капакотті мали місце вже згадувані «сласні забави». Сказав, що то неправда, що Піччоні телефонував йому вночі 10 квітня. Наприкінці, не втрачаючи самовладання, впевненим і переконливим голосом, він сказав, що не пригадує, щоби був присутній на зустрічі з шефом римської поліції в міністерстві внутрішніх справ, як стверджувала Анна-Марія Кальйо і що є абсолютною неправдою те, що колись він перебував у контакті з торговцями наркотичними речовинами.
Він також зауважив, що Піччоні і шеф поліції є давніми друзями, тож не було ні потреби, ні причини йому слугувати між ними посередником.
Фатальна дата
Не такий спокійний, як Монтанья, вбраний трохи по-спортивному, дзвінкою італійською мовою з римським акцентом Джан-П’єро Піччоні заявив, що зовсім не причетний до справи Монтезі. За його словами, у день її смерті він перебував на короткому відпочинку в Амальфі, звідки повернувся автомобілем до Риму 10 квітня о 15:30 дня. Далі він заявив, що того ж дня мусив лягти у ліжко із сильним тонзилітом. Аби довести це, він пообіцяв показати рецепт від професора Ді Філіппо, лікаря, який відвідав його того дня.
Щодо гаданого його візиту до шефа римської поліції в компанії Монтаньї, Піччоні заявив, що він не був здійснений так зловмисно, як це оповіла Анна-Марія Кальйо. За його словами, кілька разів він приходив до нього один чи разом з Монтаньєю, але тільки для того, аби попросити втрутитися в процедуру, оскільки преса вплутувала його ім’я в справу Монтезі. «Ті нападки преси, — сказав він, — мають лише політичну мету: дискредитувати мого батька».
В архів!
З огляду на те, що звинувачення не мали жодної перспективи і не здавалися достатньо переконливими для того, аби зруйнувати гіпотезу про випадкову смерть, коли дівчина мила ноги в морі, 2 березня 1954 року справу Вільми Монтезі вдруге закрили. Але преса не закрила свою кампанію. Процес проти журналіста Муто тривав, і щоразу, коли хтось давав свідчення, справу Монтезі знову починали ворушити.
а) дату, коли за словами П’єро Піччоні він повернувся з Амальфі.
б) рецепт професора Ді Філіппо, який П’єро Піччоні пообіцяв показати поліції.
Серед багатьох інших покази давав художник Франчімеї, який один тиждень жив з Андреа Бізачча, однією з двох жінок, на яких Муто вказав як на джерело своєї інформації. Франчімеї розповів поліції захопливу історію. Андреа Бізачча, сказав він, страждала кошмарами. Уві сні вона тривожно говорила. Під час одного з цих кошмарів, вона стала нажахано кричати: «Вода!.. Я не хочу втопитися… Не хочу померти так само… Відпусти мене!»
Поки художник робив свою драматичну заяву, якась жінка, одуріла від зловживання наркотиками, викинулася з третього поверху готелю в Алессандрії. В її торбинці поліція знайшла записані на папірці два телефони, яких не було в телефонному довіднику міста Рим. То були приватні телефони. Один належав Уґо Монтаньї. Інший — П’єро Піччоні.