Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Усе життя
Жінкою, що викинулася з третього поверху, була Корінна Версолатто, авантюристка, яка за неповний рік ким тільки не працювала. Була доглядальницею в поважній клініці, гардеробницею в нічному клубі «Пікколо Слам», який згодом закрила поліція; у миті дозвілля — підпільною проституткою.
В момент спроби самогубства Версолатто була особистою секретаркою Маріо Амелотті, мандрівного венесуельця, якого підозрювали в контрабанді наркотиків і торгівлі «білими рабинями». У мить прояснення, в присутності лікаря клініки, в яку її відвезли, і службовця поліції Алессандрії, Корінна заявила журналістам, що в останні місяці вона впала в немилість в Амелотті, свого шефа, бо відмовилася брати участь в його незаконних справах. Вона сказала: «Це все, що я можу сказати. Маріо — безчесна людина. Він підкупив поліцію і дружить із багатьма впливовими людьми».
Насамкінець Корінна повідомила, що її шеф є другом когось, хто курить цигарки з марихуаною. І що у спілці з фотографом, своїм другом, він керував фабрикою порнографічних листівок.
Це схоже на кінострічку
Поки це діялося, преса не вгамовувалась. А поліція продовжувала отримувати анонімки. Коли справу Вільми Монтезі вдруге закрили, було отримано понад 600 анонімок. В одній з них, підписаній Рудою Джанною, мовилося дослівно таке: «Я в курсі усіх подій, що сталися в квітні 1953 року, пов’язаних зі смертю Вільми Монтезі. Я нажахана безсердечністю Монтаньї і Піччоні, які намагалися звести її з торговцями наркотиками в провінції Парма, а саме в Траверсетоло. Свого часу я зробила відповідну заяву в поліцію Парми, але її поклали під сукно. Кілька місяців тому я відправила другого листа одному парафіяльному священику, в містечко в околиці Траверсетоло. Я відправила того листа, бо була переконана, що мене спіткає така сама доля, що й Вільму Монтезі. Парох віддасть листа тому, хто пред’явить йому половинку білета, який додається. Інша половинка у нього».
Руда Джанна продовжувала свого листа, пояснюючи причини, через які воліла сховатись за псевдонімом. Лист закінчувався так: «Моя шкура нічого не варта, але так сталося, що це єдине, що в мене є».
Де протікає?
Поліція провела швидке розслідування двох попередніх справ. Щодо минулого самогубці було встановлено, що в Римі вона вчащала до клубу «Віктор» і що в готелі, де жила, влаштовувала шумні сласні забави, на яких бували видатні діячі і дві кіноакторки. Однією з них була Аліда Валлі.
У готелі, де Корінна жила в Алессандрії і з вікна якого викинулась на вулицю, поліція провела обшук. У кімнаті самогубці знайшли дві газетні вирізки. Одна була з повідомленням про закриття клубу «Пікколо Слам». Інша — про справу Монтезі.
«Подивимось, падре»
Стосовно листа Рудої Джанни, поліція з’ясувала, що парохом є Тонніно Онніс, парафіяльний священик з Банноне ді Траверсетоло та студент інженерії. До священика поїхали, разом з половинкою вкладеного у лист білета, то був квиток, що давав право входу в головне управління пам’яток старовини і красних мистецтв міністерства освіти. Парох показав листа, на конверті якого було написано його рукою: «Відданий мені у руки 16 травня 1953 року, аби вручити його виключно тому, хто пред’явить другу половину білета з номером A.N.629190». На звороті конверта було зроблено другу помітку: «Запечатаний мною. Не знаю ні імені, ні адреси людини, яка його написала».
Листа розпечатали і прочитали його приголомшливий текст.
Лист, що його парох вручив поліції, був датований 16 травня і серед іншого говорив таке: «Коли читатимуть цього листа, я буду мертва. Але хочу, щоб знали, що померла я не природною смертю. Мене вивели з гри маркіз Монтанья і П’єро Піччоні… Останні місяці я жила під страхом померти такою ж смертю, як Вільма Монтезі… Я впроваджую в життя план, що має на меті викрити банду торговців наркотиками… Якщо цей план провалиться, мене спіткає така сама доля, що й Вільму… Цього листа віддадуть лише тому, хто матиме особливу контрамарку…»
Пастка
Але падре Онніс не вдовольнився тим, аби показати поліції листа, він скористався нагодою, аби розповісти історію, що схожа на бандитський фільм. Сказав, що в серпні чи вересні 1953 року, якоїсь п’ятниці, коли він збирався покинути Парму на своєму мотоциклі, до нього підійшли двоє чоловіків, що вийшли з автомобіля з французькими номерами. Імітуючи іноземний акцент, за яким парох, здається, почув акцент південної Італії, незнайомці попросили його відвезти якийсь пакунок. Він відмовився, завів двигун свого мотоцикла і чимдуж рвонув з місця. Та коли він приїхав у сусіднє містечко, його затримала поліція і відвезла в комісаріат. Чергові службовці перевірили пакунок, що його парох віз на задньому сидінні. То було радіо, що потребувало ремонту.