Гімназист і Вогняний змій
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Юрко Туряниця #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: а-ба-ба-га-ла-ма-га
- ISBN: 978-617-585-138-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Гімназист і Вогняний змій». Краткое содержание книги:
Дивні речі кояться в столиці — одна за одною горять українські історичні будівлі. Деякі сліди ведуть до Першої зразкової гімназії, яка ризикує втратити репутацію ще й через... наркотики. Восьмикласник Юрко Туряниця разом з приватним детективом Назаром Шпигом та вірним бульдогом Джентльменом знову беруться за справу. Та чи під силу звичайному гімназистові випередити злодіїв і врятувати від забуття українську історію?..
У другій книзі відомого письменника Андрія Кокотюхи знову багато карколомних подій, смертельних небезпек, драматичних непорозумінь, покинутих будинків і, звичайно ж, страхітливого вогню.
— Коли ти вчора розпитував про значок, Діана вирішила — тебе Нещерет послав, — вставив Линевич.
- А сьогодні він до тебе підходив, - нагадала Діана.
— Не до мене! — вигукнув Юрко. — Чесне слово, Нещерет ваш тут ні до чого! Значок — то інша тема!
— Яка? — поцікавилася дівчина.
Розкрив гімназист рота, аби пояснити. Та враз передумав.
— Уже все в порядку, — сказав натомість. — Я помилився. Не хочете — не вірте, але нікому про вас не розкажу.
Закохані знову перезирнулися.
— Бач, Діанко, в нього якісь свої заморочки, посмішка Линевича теж вийшла сумною, проте все одно була посмішкою. — У кожного свої ігри й свої таємниці. Повіримо, а чого ж. Мені б тепер хто повірив. Удома досі в шоці, тому й гуляю тут.
Діана не сказала нічого. Простягнула гімназистові руку, якою щойно хотіла вчепитися йому в горло.
І Юрко взяв її.
Труснув.
Мир.
Розділ вісімнадцятий
Тут сищик знову хоче, аби гімназист, заліг на дно
— Якого чорта ти поліз! Хіба ми не домовлялися!
Шпиг розгнівався не на жарт, гримнув навіть на Джентльмена, і бульдог уперше за весь час вишкірив на сищика зуби. Той не побачив цього у сутінках, але гарчання почув, пригрозив бульдогові пальцем:
— Ти ще мені погарчи!
— Чого ви на собаку напали, пане Шпиг?
Юрко подзвонив відставному міліціонерові, щойно розпрощався з закоханою парою, перед тим розпитавши дещо. Своїх справжніх намірів не виказав, але й певні деталі прояснив остаточно. Телефоном Шпиг слухати його не захотів, домовився підійти ввечері до Ботанічного саду, коли гімназист гулятиме з собакою. Й відразу, без попередження, заходився вичитувати хлопця.
— Тобі краще взагалі помовчати! — буркнув сищик.
Чому? Ми ж зустрілися для розмови. Чи я маю мовчки слухати ваші нотації, до того ж — зайві.
Нічого собі! Порушує всі угоди, а тепер, бач, ще й дорікає! То сам на згарище пхається, витягуй його звідти! То операцію зриває, підставляється, розкриває себе!
Бульдог знову обурено загарчав. Юрко нахилився, почухав Джентльмена за вухом.
- Тихо, тихо, — сказав йому. - Ми зараз залагодимо.
— Нічого ми не залагодимо! Зв’язався з тобою, чорт мене смикнув!
— А я повторюся, пане Шпиг: аби не моя суботня прогулянка, яку ви мені не дозволили, ми б не знали, хто стоїть за підпалами!
— Стрельцов — сволота й негідник. Тільки нам це нічого конкретного не дає. Павук потрібен. А ти всі нитки обірвав.
То вже інша розмова. Шептало виявився таким собі маленьким, я б сказав — дрібненьким бізнесменом. Значка не губив, а продав. Діана Загорій закохана в однокласника й ховається від ревнивого та сильного конкурента. Тому й озиралася на всіх і все. Значок вона загубила десь за гаражами, і я їй вірю. Едик Баранов, якому я значок віддав, виглядає затюканим.
І, ЯК Я обережно довідався, З ХІМІЄЮ не дуже дружить. На той хімічний гурток, що й Діана, не ходить, хоч це тепер не показник. Тому значок міг загубити, де завгодно.
— До чого ти зараз це кажеш?
— До того, пане Шпиг, що я помилився щонайменше двічі. Але й вам не дав витрачати час на дурню.
— Тобто?
Юрко відчепив ретязь від нашийника, пустив бульдога побігати. Той зник за деревами, під одним примостився, піднявши лапу. Посміхнувшись, гімназист знову повернувся до сищика.
— Навіть якби всі родичі Діани були знаменитими хіміками, вона не Змій, тобто — не Змія. Вчасно зрозуміти це нам обом корисно. З нею — одна помилка. Друга — віддав кучерявому Баранову чужий значок. Тепер нема наживки, на яку наш Вогняний Змій клюне.
Говорячи так, Юрко лукавив. Бо насправді мав і приманку, і готовий план. Лиш тепер не збирався дочасно ділитися задумами з Назаром Шпигом.
— Думаєш, справжній спільник Пожежі побачив твоє оголошення, але відчув нутром небезпеку й зачаївся?
— Саме так, — кивнув Юрко. — Раніше такого не припускав. Зараз — цілком може бути.
— Тобто, знову все спочатку?
— Отож, — погодився гімназист. - Ви порадьте краще, як з Антоном Линевичем бути?
— Хіба нашої з тобою справи це якось стосується?
Навряд. Але хіба не треба нічого робити, коли людину неправдиво звинувачують?
- Треба, - легко погодився Шпиг. - 3 того, що ти мені зараз розповів, роблю висновок: Медвідько в своєму репертуарі. Легко й швидко умовив батьків хлопця все проковтнути в обмін на те, що криміналу нікому не треба. Як кажуть, фірмовий стиль. Тільки...
- Що?
Шпиг за звичкою смикнув себе за вус.
— Ти Линевичу отак просто повірив?
Пане Шпиг, я ніколи нічим незаконним не займався. Проте коли треба щось заховати — я ховаю. Оті наркотики в таблетках, знайдені в Антоновій сумці, лежали, за його словами, майже на виду. В боковій кишеньці, яка до всього ще й не була застебнута.