Гімназист і Вогняний змій

Була з тією ж компанією подружок, що і на перерві. Та щойно брама лишилася позаду махнула дівчатам рукою, навіть розцілувалася з кожною на прощання. Рушила в протилежний від них бік, з кожним кроком пришвидшуючи ходу. Навіть озиратися сторожко почала, тож Юрко змушений був притулитися плечем до найширшого в сквері стовбура.

Поспішала вона не до метро.

Хай би, не всім на метро треба. Є такі, за ким мами-домогосподарки на машинах заїжджають. Дехто наземним транспортом їздить. Хтось узагалі поруч мешкає. Але Діана прямувала в той бік, де жоден транспорт не ходить — віддалялася не лише від метро, а й від виходу на центральні вулиці.

Знав Юрко: там, куди вона квапилася, є поворот на невеличку тиху вулицю, забудовану після Другої світової, що в кінці завертала й впиралася у ряди гаражів. Колись забрідали вони туди, просто так, заради цікавості. Невеличкі лабіринти на пагорбі, під ними внизу — хащі. Спустившись там, можна кудись та й вийти. Але для чого лазити, коли є простіші шляхи.

За Юрковими розрахунками, Діана поспішала саме туди, до гаражів.

Ще й сторожко озиралася, чи не стежать за нею. Боїться «хвоста».

Ну-ну. Що й слід було довести.

Давши дівчині зайти за ріг і зникнути з очей, гімназист короткими перебіжками рушив навздогін. Перетнувши дорогу, схаменувся — ну, як раптом перехожі звернуть увагу на його дивну поведінку. Як заведено, на вулицях нікому ні до кого діла не було, навіть якби хтось упав серед тротуару. Відкинувши останні сумніви, Юрко рушив далі. Визирнувши з-за рогу будинку на перетині, вгледів Діану — справді сунула в глухий кут, до гаражів. Особливо сховатися тут уже не було де, тож гімназист просто перетнув проїжджу частину й рушив протилежною стороною, тримаючись, наскільки це можливо, ближче до стін.

Чи здалося, чи дівчина таки зупинилася на мить перед черговим поворотом.

Здалося.

Діана лише збавила кроки, впевнено йдучи до гаражного лабіринту. Ще раз давши їй зникнути з очей, Юрко прискорився, побіг підтюпцем. Діставшись наріжної будівлі, знову притиснувся плечем, визирнув обережно.

Дівчина вже наближалася до гаражів.

Ще трохи — і пірнула вбік.

Уже не криючись, гімназист пішов у тому ж напрямку. Порівнявшись із першим, старим, трошки вкритим збоку іржею гаражем, опинився на початку неширокого проходу. Така собі вуличка, по обидва боки якої тягнулися різномасті будиночки для автівок. У цей час тут нікого не було й стояла тиша, ніби далеко за містом.

Ховатися тут не було де. Здоровий глузд вимагав повернутися через високий ризик викриття. Та бажання довести справу до кінця й випередити Шпига, що б він там собі не надумав, підштовхнуло в спину — Юрко пішов уперед. Як побачить його тут хтось, запитає, чого треба, скаже — прохід шукає, трошки переплутав.

Далі від головної «вулиці» гімназист побачив поворот ліворуч. Попереду прохід хоч і впирався у глухий кут, та праворуч теж вела дорога. Куди саме могла піти й сховатися Діана, він уже не міг припустити. Тож вирішив на свій ризик обстежити обережно всі потаємні місця.