Дванадцять китайців і жінка

Феннер кивнув Баґсі:

— До пірса Губок, швидко!

Баґсі заліз у машину, і Феннер ступив за ним слідом. Сів поруч із Глорією, поставивши сумки між ногами.

— Незабаром у цьому містечку завариться така каша! — проголосив він. — Можливо, я досягну свого, можливо — ні, але що б зі мною не сталося, Карлос піде першим.

Глорія сказала:

— Мені чомусь здається, що ти дуже не любиш того хлопця; чи, може, помиляюся?

Феннер дивився прямо перед собою, не відводячи погляду від дороги. Очі його були холодні.

— Ти права, — кинув.

За півмилі від пірса Губок стояло, затінене пальмами, невеличке бунгало. Баґсі промчав повз мальовничий парк і різко загальмував перед входом у віллу. Широка веранда, закрита зеленими віконницями, опоясувала будинок; на вікнах також були дерев'яні зелені віконниці.

Феннер вийшов з машини, і Глорія поспішила за ним, на ходу пояснивши Баґсі:

— Гараж позаду будинку.

— У тебе є авто?

— Так, а що?

Феннер поглянув на Баґсі.

— Відвези орендовану машину назад. Будемо їздити на авто цієї красуні. Ми не можемо дозволити собі бути такими марнотратними.

Глорія махнула рукою:

— Мені байдуже.

— А в тебе є прислуга? — запитав Феннер, озираючи будинок.

— Є економка, яка веде господарство.

— Добре. Баґсі поки що допомагатиме їй.

Феннер знову повернувся до Баґсі.

— Отож, відвозь машину і негайно повертайся. Міс Лідлер попередить економку про твій приїзд. Займатимешся хатніми справами, допоки не знадобишся мені. Второпав?

Баґсі знизав плечима:

— Гроші платиш ти, — і хвацько вирулив на під'їзну алею.

Феннер зайшов у бунгало слідом за Глорією. Це було затишне кубельце. Звідкілясь вишмигнула маленька мулатка, і Глорія махнула їй рукою.

— Це — містер Феннер. Він залишиться у нас на якийсь час. Приготуй нам ленч!

Жінка швидко оглянула Феннера. Йому не дуже сподобалась її надто тямуща посмішка, хоча служниця відразу ж вийшла геть.

Глорія відчинила двері наліво.

— Заходь сюди і перепочинь, поки я переодягнуся.

— Із задоволенням! — відповів Феннер і зайшов у кімнату. Там усе було зручним: дивани, а на них великі подушки та крихітні подушечки. Прочинені вікна виходили на веранду, а в приміщенні панував приємний напівморок.

Служниця-латиноамериканка накривала стіл на веранді. Феннер сів на диван і запалив сигарету. Попросив служницю:

— Коли закінчите, принесіть мені чогось випити.

Та не звернула на його слова жодної уваги, а він не повторив їх. Сидів, не рухаючись.

Невдовзі зайшла Глорія. Вона була у довгій білій шовковій сукні й теж білих м'яких босоніжках. Чудове золотаве волосся скріплювала червона стрічка на потилиці. Помада зробила її губи дуже червоними, а іскорки в очах підсвічувалися численними низками перлів, що ефектно обплітали її ніжну шийку та спускалися в глибоке декольте.

Жінка спитала:

— Як я тобі подобаюсь? — і крутнулася перед Феннером.

— Може бути, — недбало зронив він. — Третій сорт — не брак.

Від такої скупої похвали її мало не перекосило, й вона мовчки пішла готувати коктейлі. Сукня щільно облягала струнке тіло.

Феннерів рот скривився у посмішці. Невдовзі цій дамочці доведеться трохи попрацювати.

Прохолодний коктейль із кубиками льоду був справді райською насолодою. Коли вони врешті сіли до столу, до Феннера повернувся добрий настрій. Пообідали майже мовчки. Детектив зауважив, що Глорія майже не зводить із нього очей. Вона продовжувала невідривно дивитися на чоловіка і швидко відводила погляд лише тоді, коли й він позирав у відповідь. Вони побалакали трохи про бунгало, служницю та всілякі дрібниці.

Коли мулатка прибрала зі столу, Феннер зручно розлігся на дивані. Глорія неспокійно ходила туди-сюди. Феннер із задоволенням стежив за нею, бо вона була справді гарна. Раптом жінка сказала:

— І чого це ти тут розлігся?

— А що маю робити?

Вона підійшла до вікна і визирнула зовні. Крізь білу сукню розсіяне світло чудово висвічувало її стрункі довгі ноги. Феннер зацікавлено розглядав їх.

Вона озвалася:

— Ходімо, покажу тобі свій будинок.

— І перша ж зупинка буде у спальні? — Феннер оперся ліктем об диван, примруживши очі.

Глорія підійшла до дверей.

— Ходімо, — вимогливо повторила.

Феннер устав з дивана й пішов за нею через увесь хол в іншу простору кімнату. Та була майже порожня. Обшиті деревом стіни, велике розкладне ліжко-диван, килим — оце й усе. Справа були гардеробна і ванна кімната. Глорія відійшла убік, пропускаючи Феннера, й зачинила за собою двері. Чоловік почув, як легко повернувся ключ у замку.

Поки оглядав гардеробну і ванну, жінка чекала.

— Дуже мило, — хмикнув він.

Із того місця, де він стояв, йому було чути, як пришвидшено вона дихає. На неї він не дивився — просто походжав кімнатою. Раптом заявив:

— Нам треба поговорити.

Вона повільно сіла на ліжко, а потім вляглася на ньому і випросталася. Заклала довгі пальці за голову. Феннер глянув на неї згори донизу. Його обличчя було непроникним.