Візантійська фотографія
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: СПОЛОМ
- ISBN: 966-665-023-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Візантійська фотографія». Краткое содержание книги:
Про автора:
Володимир Єшкілєв
Народився 23 травня 1965 року. Автор романів «Адепт» (1993, у співавторстві з О. Гуцуляком), «Пафос» (2000), «Імператор повені» (2001), поетичних збірок «Диптих» (2001) і «Занепад Галичини» (2001). Упорядник Малої української енциклопедії актуальної літератури «Повернення деміургів» (1998, разом із Ю. Андруховичем, проект отримав відзнаку Форуму видавців). Автор розвідки «Воццекургія Бет» (1998). У 1995 та 1997 роках отримував гранти Міжнародного фонду «Відродження» на персональний проект літературно-філософського часопису «Плерома», у 1999 р. Преміальний грант МВФ. Концептор проекту «Четвер-Імперія» (1993). Автор проекту «Арт-паломництво» (Україна-Ізраїль, 1998). У 1998-2000 роках — куратор міжнародного виставкового проекту «Ознака», у 2000-2001 рр. — концептор і куратор російсько-українського видавничо-виставкового проекту «Станіслав+2», з 2001 року — редактор літературного часопису «Потяг 75/76».
«Єшкілєв відомий як „сірий кардинал нової української літератури“» (Ігор Сід, Москва)
«У „Пластиліновій рушниці…“ Єшкілєва маємо справу з тією Україною, якої, на жаль, більше, ніж усіх інших разом. Це пластилінова, безнадійно інфантильна Україна, що, будучи відштовхнутою батьківською імперською владою, так і не спромоглася пройти обряд ініціації і здобути через друге народження нову, хай навіть віртуальну цілісність». (Олександр Бойченко, Оксана Пендерецька, Чернівці)
«Що Єшкілєв не поет, не критик і не прозаїк — це ясно кожному». (Григорій Штонь, Київ)
«Володимир Єшкілєв — це Дмитрій Галковський української літератури». (Наталія Ігрунова, Москва)
«Невже Єшкілєв — це наш новий Франко?» (Віктор Неборак, Львів)
18-та хвилина уроку
В клас повертається Зацький. — «Філософським висновком, — говорить Тетяна Юрківна, — завершується Сковороди „Ворона і Чиж“: древо от плодов познавається». — Створена під час заглиблення у родовід Мітова агресивна надсвідома структура реагує на образ «древа», що виникає у свідомості учнів при записуванні афоризму. Знак дерева всмоктується спіральною визначеністю Теми Ієрархії і перетворюється на містичну будову Arbor mundi (Світового Дерева). Структурно воно нестабільне, кожної миті набуває нової форми: Дерево Сфірот, Ігґдрасиль, дерево шаманів, Едемське Дерево пізнання тощо. — Золотаренко раптом згадує, що забув полити фікус у вітальні. — Олійник ховає облудоїд і дивиться на дерево за вікном: золоте, чорне, червоне. — Сич домальовує гілки ДНК, вкриті літерами АТГЦ і починає з'єднувати їх рисочками валентності.
19-та хвилина уроку
Arbor mundi в Темі ієрархи вичерпує запас стабільности і вироджується у надсвідомий кущ. З куща-залишку виходить привид Гросмейстера і нагороджує містичними ступенями Шотландського Обряду суб'єктів Симфонії Стану. Всі учні 9-А класу на прізвище Гундяк (окрім Бічунози) отримують перший градус посвяти і містичний ступінь Учня; Іван Гундяк-Бічуноза за наполегливе чухання носа отримує другий градус і ступінь Підмайстра; Віталій Золотаренко за спроби боротьби з мухою отримує третій градус і ступінь Майстра; четвертий градус і ступінь Таємного Майстра отримує завуч Уляна Тарасівна за впевненість у перемозі добра над злом; п'ятий градус та ступінь Досконалого Майстра отримує Вікторія Тодоська те, що спромоглась написати слово «поет» без жодної помилки; восьмий градус і ступінь Охоронця Будівель римує Галина Соболь за стійку відразу до Маркевич; сама Юлія Маркевич за досконалу зовнішність отримує одинадцятий градус та ступінь Прекрасного лицаря-обранця; дванадцятий градус і ступінь Великого Майстра-архітектора отримує Гліб Олійник за неперевершену гру з облудоїдом; тринадцятий градус та ступінь Королівської Арки отримує Тетяна Юрківна, як еквівалент другої вчительської категорії; чотирнадцятий градус і ступінь Великого Обранця отримує муха за щирість літання; п'ятнадцятий градус та ступінь Лицаря Сходу отримує Павло Мітов за шляхетне походження; сімнадцятий градус (Лицар Сходу і Заходу) отримує Юрій Зацький за своєчасний вихід з класу; вісімнадцятий градус та ступінь Розенкрейцера отримує Геннадій Пузло за український переклад слова «трансформер»; Стьобецька, Паньків і Синило не отримують нічого, а Славомир Балюта та Есфір Ґольдман за читання сторонніх книжок підносяться Ґросмейстером до 30-го градусу із титулами Лицарів Кадош. Після нагородження кущ загоряється, і Ґросмейстер щезає в трикутному полум'ї.
20-та хвилина уроку
«Тепер, — каже Тетяна Юрківна, — ми розберемо літературний доробок Сковороди». — У Симфонії Стану вмирає агресивна структура, пов'язана із третьою темою. Перед загибеллю вона ще намагається зачепитись за малюнок Сича, але Дмитро помиляється, з'єднуючи ґуанін із цитозином двовалентною рискою. Ушкоджена помилкою залишкова структура щезає з теренів Сущого без уможливлення інкарнацій. Із вичерпанням Теми ієрархії у Симфонії Стану западає двохвилинна пауза безструктурности.
21-ша хвилина уроку
Під час паузи Балюта тішиться тезою 4.114: «Філософія має визначати межі мислимого, а тим самим і немислимого».
22-га хвилина уроку
«Тридцять віршів Сковороди, — продовжує лекцію вчителька, — створених ним між 1753 та 1785 роками, склали рукописний збірник „Сад Божественних пєснєй“. Ці різноманітні за змістом…» — У Симфонії Стану зароджується четверта тема — Тема Літератури. Її розгорнення відбувається в темпі Staccato (уривчасто); форма її структуроутворюючого каналу в надсвідомому — веселкова барвиста арка з переважанням червоного та синього кольорів. На початку Теми її екзистенційна наруга концентрується у викладацькому методі Тетяни Юрківни, носія ступеня Королівської Арки. — «Ми зупинимось на славетній Пісні Десятій», — каже вчителька. — «Ось її початок: „Всякому городу нрав і права…“» — У надсвідомому ефірі ця цитата породжує два віддзеркалення міста С., яким вищі сили буття знаходять назви «Модернополь» та «Постмодернополь»: міста та їхні назви утверджуються на вершині Симфонічної Арки. Модернополь та Постмодернополь багато в чому подібні одне до одного. В обох містах головна вулиця називається Вулицею Зумовлених координат, і побудовані ці вулиці у вигляді алей Сфінксів. У Модернополісі сфінкси стоять обличчями один до одного, і на їхніх лев'ячих грудях викарбувана цитата зі Сковороди: «Нині єгипетськая Ісис (Ізида) іменем, і єстеством єсть то же, что Павловскій Іісус». У Постмодернополі сфінкси стоять один до одного хвостами-кодами, і на хвостах вирізьблено: «Невідомому Богу»; на одному зі сфінксів Постмодернополя сидить напівгола слизотлива кодомовна істота Концептотерія і віщує про прийдешню універсальну світову мистецьку мову, плаче, пищить і б'є кажанячими крильцями сфінкса, котрий зашкарубло-традиційно не розуміє концептуалізму; паралельно з головною вулицею в Модернополі прокладено дорогу Спрощень, а в Постмодернополі — Бульвар Класифікацій. Обидва міста мають щорічне свято: в Модернополі воно має назву «Дня Прорубування Вікон», а в Постмодернополі — «Дня злучення Сфінксів»; ритуали похоронів та воскресінь в обох містах майже однакові; водіїв автобусів в обох містах називають «ліотарами» (якесь галльське слово)… — «Всякому голову мутіт свой дур», — читає вчителька Десяту Пісню.